Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
— Пора спати. Я зайду до небожа, скажу йому на добраніч від усіх нас і спитаю, чи не хоче він попоїсти.
Пані Гранде спинилася на площадці другого поверху, щоб чути розмову старого з Шарлем. Ежені, відважніша за матір, піднялася двома східцями вище.
— Ну що, небоже, у вас горе? Так поплачте, це природно. Батько є батько. Треба мужньо переносити горе. Поки ви плачете, я займаюсь вашими справами. Бачите, я родич непоганий. Ну ж бо, підбадьоріться! Хочете чарку вина? Вино в Сомюрі дешеве; тут ним частують, як в Індії чашкою чаю… Але чого ви сидите без світла. Негаразд! Негаразд! Треба ясно бачити, що робиш.
Гранде підійшов до каміну.
— Еге! — скрикнув він. — Воскова свічка. Де в чорта вони добули її? Негідниці, ладні підлогу в домі виламати, аби яєць зварити цьому хлопчиськові.
Почувши ці слова, мати й дочка кинулися до своїх кімнат і позабивалися в ліжка так прудко, як злякані миші в нірки.
— Пані Гранде, ви знайшли скарб, чи що? — гукнув старий, входячи в кімнату дружини.
— Друже мій, почекайте, я молюся, — схвильованим голосом відповіла бідна мати.
— Чорти б ухопили твого Господа Бога! — пробурмотів старий.
Скнари не вірять у прийдешнє життя, для них сьогодні — усе. Ця думка проливає жахливе світло на сучасну епоху, в яку більше ніж будь-коли гроші панують над законами, політикою та мораллю. Суспільний лад, книжки, люди й наука — все змовилося підірвати віру в прийдешнє життя, на яку спиралося суспільство ось уже сімнадцять сторіч. Могила у наш час — це перехід у стан, якого мало бояться. Майбутнє, яке чекало нас по той бік Реквієму, перенесено в сучасне. Досягти, per fas et nefas[17] земного раю і суєтних насолод, скам'янити серце і виснажити тіло заради володіння скороминущими благами, як колись терпіли муки життя заради одвічного блаженства, — ось загальний помисел! Помисел, до того ж відбитий скрізь, включаючи закони, які запитують законодавця: «Що ти платиш?» — замість того щоб питати: «Що ти думаєш?» Коли це вчення перейде від буржуазії до народу, що станеться з країною?
— Ти скінчила, пані Гранде? — спитав старий бондар.
— Друже мій, я молюся за тебе.
— Прекрасно. На добраніч. Поговоримо вранці.
Бідна жінка лягла спати з важким серцем, наче школярка, яка не вивчила уроків і боїться прокинувшись побачити обличчя розгніваного вчителя. В ту мить, коли вона злякано куталась у ковдри, щоб нічого не чути, до неї в самій сорочці, босоніж прослизнула Ежені й поцілувала в лоб.
— О добра моя матусю, — мовила вона. — Завтра я йому скажу, що це все я.
— Ні, він одішле тебе в Нуайє. Не бійся, не з'їсть же він мене.
— Чуєш, мамо?
— Що?
— Він все ще плаче.
— Іди лягай, доню. Ти застудишся, підлога вогка.
Так минув урочистий день, котрий мав тяжіти над усім життям багатої й бідної спадкоємиці, яка заснула вже не таким глибоким і невинним сном, як раніше. Досить часто певні вчинки людини, хоч вони й достовірні, здаються, висловлюючись літературно, неправдоподібними. Чи не тому, що майже завжди забувають пролити світло психологічного аналізу на наші безпосередні рішення, не пояснюючи таємничо виниклі причини, що їх зумовили? Можливо, глибоку пристрасть Ежені слід було б проаналізувати в її найтонших душевних проявах, бо вона, ця пристрасть, стала, як сказали б деякі насмішники, недугою і вплинула на все її існування. Багато людей воліють зовсім заперечувати справжні події та їхню розв'язку, аби не вимірювати силу зв'язків, вузлів, скріплень, які таємно з'єднують у духовному житті один факт з іншим. І тут минуле Ежені може пояснити спостережникам людської природи причини її простодушної, безпосередньої поведінки й раптовості проявів дівочої душі. Чим спокійніше було її життя, тим сильніше розгорілося в її душі жіноче почуття жалю, найвинахідливіше з почуттів. Стривожена подіями цього дня, вона багато разів прокидалася, прислухалась, і їй вчувалися зітхання кузена, які з учорашнього дня ятрили дівчині серце: то їй ввижалося, що він конає з горя, то снилося, що вмирає з голоду. На світанку вона виразно почула страшний крик. Ежені одразу ж одяглась і легкою ходою вбігла до кузена, що лишив двері незамкненими. Свічка догоріла в розетці свічника. Шарль, знеможений, заснув не роздягаючись у кріслі, схиливши голову на ліжко; він марив, як марять люди з порожнім шлунком. Ежені могла наплакатися вволю; могла милуватися його молодим і вродливим обличчям, блідим від страждань, ніби мармуровим; Шарлеві очі припухли від сліз, і, здавалося, він іще плакав уві сні. Шарль відчув присутність Ежені, розплющив очі й побачив її, глибоко зворушену.
17
Усіма правдами і неправдами (латин.).