Історик
- Автор: Костова Элизабет
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 966-343-223-3
- Переводчик: А. С. Долгополова
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Історик». Краткое содержание книги:
Одного разу пізно ввечері, вивчаючи бібліотеку батька, молода дівчина знаходить старовинну книгу й конверт із жовтіючими листами, у яких було лиховісне звертання: «Мій дорогий й нещасний спадкоємцю…» Ця знахідка відкриває для неї світ, про який вона ніколи не мріяла — лабіринт, у якому таємниці минулого батька й загадкова доля матері пов’язані зі злом, що ховається в глибинах історії.
— Що трапилося, Хеджесе? Хтось напав на тебе? Ти чуєш мене, Хеджесе?
Він розплющив очі й поглянув на мене. Його голова схилилась на один бік, обличчя було млявим і посиніло, але говорив він чітко.
— Він сказав передати тобі…
— Що? Хто?
— Він сказав, щоб я передав тобі, що він не потерпить жодних втручань.
Хеджес обперся головою об стіну, своєю великою, міцною головою, у якій знаходився один із кращих умів Англії. У мене мурашки побігли по руках, коли я тримав його.
— Хто, Хеджесе? Хто сказав це тобі? Це він поранив тебе? Ти бачив його?
З куточка його рота потекла слина, а руки засмикалися.
— Не потерпить жодних втручань, — бурмотів Хеджес.
— Сиди спокійно, — умовляв я його, — мовчи. Лікар приїде за кілька хвилин, спробуй розслабитися й дихай.
— Боже мій, — промурмотав Хеджес, — Папа Римський і алітерація. Все це міф, усе це суперечливо.
Я пильно подивився на нього, у мене скрутило живіт.
— Хеджесе?
— «Викрадення локона», — чемно сказав Хеджес. — Без сумніву.
Університетський лікар, який відвіз Хеджеса до лікарні, сказав мені, що мій друг пережив удар, як тільки його поранило.
— Удар настав унаслідок шоку від тієї діри в його шиї, — додав він, коли ми вийшли з палати Хеджеса. — Схоже, вона була зроблена чимось гострим, швидше за все, це були гострі зуби тварини. Ви не тримаєте собаку?
— Звичайно ж, ні. На територію коледжу не пускають собак.
Лікар похитав головою.
— Дуже дивно. Я припускаю, що на нього напала якась тварина, коли він підійшов до вашої кімнати. За шоком настав удар. Він зараз не зовсім при своєму розумі, хоча й може зв’язно говорити. Нам доведеться провести розслідування через цю рану. Боюся, що в кінцевому підсумку ми дійдемо висновку, що причиною буде чийсь собака. Постарайтеся подумати, яким шляхом він міг до вас дістатися.
У ході розслідування не знайшли нічого втішного, і мене теж не звинуватили, оскільки поліція не могла знайти мотивів і жодного доказу того, що я сам поранив Хеджеса. Жертва ж була не в змозі давати показання, тому у висновку вони записали цей випадок як «власноручно нанесене поранення». Цей висновок, як мені здавалося, ганьбив репутацію Хеджеса. Одного разу, відвідуючи його в палаті, я обережно попросив Хеджеса подумати про слова: «Він не потерпить жодних втручань».
Він без цікавості поглянув на мене, ліниво, пухкими пальцями торкнувся рани на шиї.
— Якщо так, то залишайся, — сказав він приємним голосом, майже з гумором. — Якщо ні, йди геть.
За кілька днів він помер від другого удару, який пережив уночі. У лікарні не записали жодної інформації про тілесні ушкодження. Коли до мене зайшов директор коледжу й сповістив про це, я присягнувся, що буду працювати без утоми, аби помститися за смерть Хеджеса. Тільки я не знав як.
Мені бракує мужності, щоб детально описати тобі весь той біль, який охопив нас під час похорону в каплиці Трініті, стримані схлипування старого батька, коли хор хлопчиків почав чудово співати псалми, аби заспокоїти живих, той гнів, який я відчував до євхаристії, що лежала на таці. Хеджеса поховали в його селі в Дорсет. Одного разу, в листопаді, я прийшов на його могилу. Надгробна плита повідомляла: «Спочиває з миром», — якби мені довелося вибирати напис, я б вибрав саме такі слова. Мені полегшало, коли я побачив, що це був найтихіший дворик сільської церкви, і священик говорив про поховання Хеджеса спокійно, з особливою повагою. Я не почув жодної розповіді про англійських «vrykolakas» у місцевих пабах на головній вулиці, навіть коли явно натякав на цю тему. Зрештою на Хеджеса напали лише раз, а не кілька разів, як стверджував у своїх розповідях Стокер, говорячи, що вампірові необхідно зробити кілька атак, щоб заразити живу людину безсмертям. Я вірив у те, що його просто принесли в жертву як попередження мені. І тобі теж, нещасний читачу?
Щиро ваш у глибокому горі, Бартоломео Россі