Вулик
- Автор: Села Камило Хосе
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-063-5
- Переводчик: Сергей Юхимович Борщевский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Вулик». Краткое содержание книги:
— Як справи, Ельвірито? Добре спали?
— Так, доньє Росо, а ви?
— Як завжди, люба, як завжди. Цілісіньку ніч бігала до клозету; мабуть, з’їла на вечерю щось таке, через що шлунок зовсім розладнався.
— Це ж треба! А зараз вам ліпше?
— Та нібито ліпше, але все тіло болить.
— Воно й не дивно, пронос дуже виснажує.
— І не кажіть! Я вже була подумала, якщо мені до ранку не покращає, викличу лікаря. Я насилу можу працювати, а тут справа така, що коли не пильнувати, то самі знаєте...
— Авжеж.
Падилья, продавець сигарет, намагається переконати якогось сеньйора, що тютюн у саморобних сигаретах, які він продає, не з недопалків.
— Самі поміркуйте, тютюн із недопалків завжди можна розрізнити: скільки його не промивай, усе одно залишається якийсь дивний присмак. До того ж від тютюну з недопалків за сто ліг[30] тхне оцтом, а тут ви нічого такого не почуєте — ось понюхайте. Не присягатимусь вам, що це тютюн вищого ґатунку, бо не маю наміру брехати своїм клієнтам; у мене тут ваговий тютюн, але добре просіяний. Без потерухи. А як вони зроблені, самі бачите: звісно, набиті не автоматично, а вручну, але ж тугенькі — ось помацайте.
Альфонсито, хлопчик-посильний, слухає розпорядження сеньйора, який припаркував автомобіль біля входу в кав’ярню.
— Сподіваюсь, ти все добре затямиш, тільки нікому не прохопися. Отже, підіймаєшся на поверх, дзвониш у двері, чекаєш. Якщо двері відчинить оця сеньйорита — подивись уважно на фото, бачиш, вона ставна, білява,— скажеш їй: «Наполеон Бонапарт» — запам’ятай ці слова,— і якщо вона відповість: «Розбитий під Ватерлоо», віддаси їй листа. Зрозумів?
— Так, сеньйоре.
— Добре. Запиши про Наполеона і те, що вона має відповісти,— дорогою вивчиш. Прочитавши листа, вона назве тобі годину — шосту, сьому чи якусь іще, ти її запам’ятай і щодуху біжи сюди. А тоді скажеш мені. Зрозумів?
— Так, сеньйоре.
— Гаразд. А тепер іди. Зробиш усе, як слід, дам тобі один Ауро.
— Так, сеньйоре. Послухайте, а раптом мені відчинить двері не сеньйорита, а хтось інший?
— Твоя правда! Якщо тобі відчинить двері хтось інший, нічого страшного — скажеш, що помилився; запитаєш: «Тут мешкає сеньйор Перес?» А коли тобі скажуть, що ні, підеш геть та й по всьому. Зрозумів?
— Так, сеньйоре.
Консорсіо Лопесові, буфетникові, зателефонувала ніхто як Марухіта Ранеро, його колишня кохана, матір двох близнюків.
— Що ти робиш у Мадриді?
— Привезла чоловіка на операцію.
Лопес трохи бентежиться; взагалі-то він чоловік кмітливий, але цей дзвінок заскочив його зненацька.
— Як хлопчики?
— Вони вже зовсім дорослі. Цього року підуть до школи.
— Як швидко летить час!
— Отож.
Голос у Марухіти трохи тремтить.
— Слухай.
— Що?
— Хочеш зі мною побачитись?
— Але ж...
— Зрозуміло! Гадаєш, я вже зовсім руїна?
— Не кажи дурниць, просто зараз...
— Та ні, не зараз. Увечері, після роботи. Мій чоловік у санаторії, а я зупинилася в пансіоні.
— В якому?
— У «Кольяденсе», на вулиці Магдалени.
У Лопеса в скронях стукотить, наче стріляють із рушниць.
— Слухай, а як я туди потраплю?
— Звісно, через двері. Я тобі вже замовила кімнату. Її номер — три.
— А як я тебе там знайду?
— Я сама до тебе прийду, дурненький...
Лопес кладе слухавку й, обертаючись у бік шинкваса, чіпляє ліктем ящик із лікерами: куантро, калісай, кюрасао, кавовий і пеппермінт із дзенькотом падають на підлогу. Ну й буча тут зчинилася!
Петрита, служниця Філо, заходить до бару Селестино Ортиса по сифон, бо в Хав’єрина здувся животик. Малюка часто мучать кольки, і єдине, що допомагає бідоласі,— це газована вода.
— Знаєш, Петрито, брат твоєї хазяйки щось дуже заноситься.
— Дайте йому спокій, сеньйоре Селестино, бідолаха й без того каїнові муки терпить. Він вам щось завинив?
— Так, двадцять дві песети.
Петрита прямує до підсобки.
— Я сама візьму сифон. Увімкніть світло, будь ласка.
— Ти ж знаєш, де вимикач.
— Ні, ви ввімкніть, бо іноді б’є струмом.
Коли Селестино Ортис входить до підсобки, щоб увімкнути світло, Петрита заступає йому дорогу.
— Слухайте, я варта двадцяти двох песет?
Селестино не розуміє питання.
— Що?
30
Ліга — міра довжини, що в Іспанії дорівнює 5,572 км.