Чужинець в Олондрії (ЛП)

Молодший вояк записував усе в книжку. Він підвів голову, чекаючи на мою відповідь.

Мені пересохло в роті.

— Я… — затнувся і зиркнув на Єдова. Той був зайнятий вивченням царги стародавнього ліжка з балдахіном, возькаючи пальцем по дереву, наче перевіряв наявність пилу.

— Ви сказали мені довіряти вам, — звернувся я до нього.

— Прошу взяти до уваги, — промовив сивоголовий вояк. — Ви підозрюєтеся в незаконних діях. Будьте ласкаві зібрати свої речі. Ви маєте поїхати з нами до Вельвалінгу на Благословенному Острові, аби вас випробував Жрець Каменю.

— Про яке випробування йдеться?

— Ходімо, — сказав вояк. — В нас мало часу. — Коли побачив, що я не рушаю з місця, додав: — Знаєте, нічого ще не доведено. Жрець може зовсім відхилити вашу справу. Але якщо ви змусите нас накласти на вас ланцюги, це справить несприятливе враження.

Молодший вояк заходився відщіпати ланцюг зі свого пояса.

— Що ти робиш? — різко зупинив його старший. — Не треба цього.

— Я думав… — відповів молодий чоловік, червоніючи.

— Дурниці, — форкнув старший вояк з огляду на те, що я взявся збирати речі. — Сам бачиш, він цілком слухняний.

Я втиснув у торбину свої книжки й одяг, без вагань додавши Супутник ліхтарника, що належав Єдову.

— А як щодо мене? — запитав Єдов.

— Щодо вас? — перепитав вояк. — Вам дадуть знати з Острова.

— Але ж я діяв з добрими намірами! Повідомив вам одразу, як виникла підозра…

— Якщо вам щось не подобається, можете подати скаргу, — відповів вояк.

Я встав і завдав торбину на плече. Надворі темнішало, поміж вежами міста сіявся легкий дощ. Побачивши, з якою тривогою я дивлюся на нього, сивий вояк блиснув зубами в посмішці.

— Правильно! — промовив. — Підемо разом, як наказала кришка горщику! — І, наче мій вид зворушив його, додав: — Ну ж бо, збадьоріться. На Острові ми маємо дві благословенних речі. Перша — це музика. А друга — ясність.

Ясність.

— Маємо море, ліси, пагорби, — продовжував він. — Це праведна країна. І наше місто — це Священне Місто.