Вона

Жінка обійшла стіл і промовила до трійці.

— Що ж, сідайте, — від тієї веселої, сяючої жінки, що вийшла до них тепер не залишилось і сліду.

— Мене звуть Марія. Можете так і звертатись.

— Мене теж звати Марія, — якось здивовано промовила Марі і поглянула на жінку, яка носила таке ж ім’я.

— Напевно тому мені й випало, розказати тобі… — жінка відкашлялась. Вдихнула, повільно видихнула і промовила. — Розказати тобі про твоє призначення.

— Призначення? — знервовано, але трохи недовірливо перебила її Марі.

— Давай, я тобі… вам, — вона поглянула на друзів, — все розкажу, а потім ти запитуватимеш мене.

Марія ніби підбирала слова, а діти з нетерпінням чекали її розповіді.

— Ну що ж… З давніх — давен на землі існували хороші і погані надприродні істоти. Суть полягала в тому, що погані руйнували, а хороші — створювали і так підтримувався всесвітній порядок. Але траплялось так, що одні або інші переходили межу. І з’явились люди — смертні створіння з міткою. Є люди з міткою Бога. Є люди з міткою диявола. Люди з міткою Бога можуть частково бачити потойбічний світ і впливати на нього. Люди з міткою диявола теж частково можуть впливати на потойбічних істот.І так ми маємо білих і темних відьом та чаклунів, тих, хто може словом і силою думки впливати на потойбічних істот. Не хвилюйтесь, я біла відьма, інакше доля не привела б тебе до мене, — вона ніжно посміхнулась до дітей, які зачаровано ловили кожне її слово, ніби чарівну казку. — Ми з ними говоримо і, за допомогою заклять, скеровуємо в правильне русло. Ой боже, як же багато тобі треба розказати, — жінка відволіклась, думаючи, як же то краще продовжити розповідь. — Ага. І є дитино, такі як ти! — вона поглянула на Марі. Вас називають борцями, захисниками, мисливцями, грішними янголами, воїнами Бога. У кожного народу вас називають по — різному. Ви покликані знищувати тих, хто порушує рівновагу, коли наші сили не діють. Ми можемо блокувати сили того світу. Твоя ж задача, відправляти їх назад до пекла за невиконання угоди, — вона знову поглянула на Марі. Адже побачила реакцію, яку й очікувала.

Усе це виявилось такою нісенітницею, що Марі просто розсміялась.

— Але ти… Ти ж ще зовсім дитина, — вона вирішила поки що не звертати уваги на Марі.

Жаль, який відчувала відьма передався всім, навіть Марі, яка припинила сміятись.

— Зазвичай цей дар ви отримуєте у вісімнадцять — двадцять років, коли вже можете вільно пересуватись і не залежати від рідних. А тобі… о Боже, всього шістнадцять! — вона закрила рота руками, ніби з нього мало вирватись щось жахливе. — Що ж ти робитимеш увесь цей час??? Як…

— Що означає пересуватись? — перебила Марію Анна.

— Це означає, що на відміну таких як я, які можуть з одного місця силою думки керувати потойбічними створіннями. Марі, потрібно бути безпосередньо там, де ця істота перебуває, щоб її вбити.