Чаклунка з останньої парти
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-617-540-780-6
- Переводчик: Володимир Миколайович Верховень
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Чаклунка з останньої парти». Краткое содержание книги:
Вася — горе-винахідник, вічний козел відпущення. Липочка — горе-чародійка, суцільне непорозуміння. Він живе у звичайному місті і вчиться у шостому класі. Вона живе у Вернисвіті і вчиться на чарівницю. Від його винаходів одну частину школи лихоманить, а інша катається від реготу. Від її чародійства жителі Вернисвіту не знають, чи то плакати, чи то сміятися. А вже коли Липочка потрапляє в наш світ і зустрічається з Васею… У двох словах цього не опишеш…
Вася жив удвох з дідом. Батьки розлучилися, коли Васі було п'ять років. Батько поїхав до Пітера і там завів собі іншу сім'ю. У Москві він бував рідко, а коли приїздив, заходив і привозив у дарунок іграшкову машину, неначе Вася застряг у віці п'яти років. Мама подалась до Америки робити кар'єру і обіцяла забрати сина, як тільки влаштується. Коли Вася був маленький, він думав, що кар'єра — це щось схоже на будинок, який будує мама. Але виявилося, кар'єра відрізняється від будинку тим, що будівництво будинку коли-небудь закінчується, а кар'єру можна будувати нескінченно. Спочатку мама боялася втратити роботу, потім вийшла заміж, а три роки тому у неї народилася донечка.
Втім, Вася і дід жили як одна душа. Никанор Іванович не діставав онука повчаннями, і Вася мав відносну свободу. До того ж їх об'єднувала пристрасть до винахідництва. Никанор Іванович був винахідником від Бога. Він постійно втілював у життя нові ідеї і примудрявся не лише встигати за технічним прогресом, але часом
і випереджати його. Єдине, що обурювало Васю — це дідова непристосованість до життя.
Погляди Никанора Івановича на устрій світу були такими ж старомодними, як і манера одягатися. Дід і на вигляд був таким, немов помилково потрапив у сучасний світ з позаминулого століття. Високий, худорлявий, з клинцюватою борідкою і в пенсне, він міг би позувати за Антона Павловича Чехова. Будь-хто інший на його місці купався б у грошах, а дід жодного разу не спромігся запатентувати свої винаходи. Він вважав паперову тяганину марною тратою часу, тому патенти і прибуток отримували інші.
Вася повернувся додому пізно. Втомлений і голодний горе-спортсмен застав діда за комп'ютером.
— Ти прийшов? А хіба уроки закінчилися? — запитав Никанор Іванович, відриваючись від роботи.
— Діду, ти на годинник хоч зрідка дивишся? Уже шоста година, — докірливо сказав Вася.
— Не може бути! — вигукнув старий і, звірившись із годинником, здивовано скинув догори бровами. — Ну й ну! В Інтернеті не помічаєш, як збігає час. А ти чого затримався?
— Страждав за науку, — буркнув Вася. — У нас є що поїсти? Я голодний як вовк.
— Аякже! Борщ. І фірмова страва: паста із сиром і кетчупом.
— Знову макарони?
— Так, але по-італійськи, — зауважив дід.
— Ага, спагеті теж по-італійськи. Вчора їли, — невдоволено пробурчав Вася. — А до цього ріжки, черепашки…
— Ти ж сам просив, аби я готував різноманітніше, — сказав Никанор Іванович.
— Діду, ти неперевершений. Цікаво, скільки ще є синонімів до слова «макарони»? — засміявся онук.
— Не вередуй! Післязавтра пенсія. Купимо твої улюблені сардельки, — пообіцяв Никанор Іванович.
У принципі дідусь був славний стариган: не докучав, не нудив світом. Якби до нього дійшло, що винаходи потрібно продавати, а не розбазарювати, життя було б краще нікуди. А на пенсію дуже не розженешся.
— То що ж у тебе сталося в школі? — поцікавився Никанор Іванович за обідом.
Вася зачерпнув борщу і замість відповіді запитав:
— Тобі коли-небудь перепадало за твої винаходи?
— Не раз! Через це проходять усі винахідники, навіть великі Резерфорд і Тесла зазнавали невдачі.
— Якби ж то невдача! Набагато прикріше, коли перепадає за успіх.
— Гм…! що ж ти винайшов?
— Реактивні присадки на ролики.
— Реактивні? — здивувався дід.
— Це просто назва така. Вони дають роликам прискорення.
— Цікаво! Після обіду покажеш, що це за штуковина, — Никанор Іванович потер руки, наперед тішачись. — Я завжди вважав, що у тебе чудовий потенціал.
— Ти про це нашому фізкультурнику скажи.
— Він не оцінив твого винаходу? — запитав дід.
— Ще й як оцінив! Ніби наскипидарений довкола школи носився, поки заряд не вийшов, а тепер на мені відіграється. Після уроків ганяв у спортзалі. Я думав, не виживу. Змусив підтягнутися сто разів.
— Невже ти підтягнувся? — зробив великі очі Никанор Іванович.
— Що я, залізний, чи що? Завтра знову велів залишитися.
— Браво! Я особисто подякую твоєму фізрукові. Тобі не завадить накачати м'язи.
— Діду, ти хоча б для годиться поспівчував.
— Щоб голова працювала, треба мати міцне, здорове тіло. А в мене, до речі, гарні новини. Знаєш, скільки людей заходило на сайт, щоб ознайомитися з будовою нейтралізатора випромінювань? Сімсот вісімнадцять. За один лише день. І зауваж, до шостої ще далеченько.