Чаклунка з останньої парти
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-617-540-780-6
- Переводчик: Володимир Миколайович Верховень
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Чаклунка з останньої парти». Краткое содержание книги:
Вася — горе-винахідник, вічний козел відпущення. Липочка — горе-чародійка, суцільне непорозуміння. Він живе у звичайному місті і вчиться у шостому класі. Вона живе у Вернисвіті і вчиться на чарівницю. Від його винаходів одну частину школи лихоманить, а інша катається від реготу. Від її чародійства жителі Вернисвіту не знають, чи то плакати, чи то сміятися. А вже коли Липочка потрапляє в наш світ і зустрічається з Васею… У двох словах цього не опишеш…
Він вискочив на газон. Зазвичай пробіжка по траві допомагала погасити швидкість і зупинитися. Проте реактивні присадки зробили справжній переворот у катанні на роликових ковзанах. Збитий з пантелику Вась Васьович, не зменшуючи швидкості, пробіг по газону, вискочив на асфальт і знову помчав так, ніби за ним гналася зграя голодних гепардів.
Натовп зівак, які втішалися цим видовищем, зростав. Фізрук і далі намотував кола побіля школи. Залишався останній найганебніший спосіб гальмування: вчепитися за стовп або дерево. Наглянувши підхожу березу, Вась Васьович на бігу вхопився за стовбур правою рукою. Відцентрова сила розвернула його. За всіма законами фізики він мав обкрутитися довкола дерева і приземлитися на бік, навкарачки чи як пощастить. Але присадки не дозволили йому так низько впасти. Вони взагалі не дозволили йому впасти. Продовжуючи біг, бідолашний фізрук штучним супутником закружляв навколо берези.
— Коли ця зараза зупиниться? — несамовито закричав він.
— Заряду десь на п'ятнадцять хвилин, — обнадіяв його Єрмолаєв.
Коли дія присадок закінчилася, і знеможений фізрук упав біля берези, обійнявши її як рідну, на майданчику виріс уже чималий натовп. І найприкріше, що серед свідків його ганьби була молоденька вчителька англійської. Вась Васьович із шкури пнувся, щоб справити на неї враження, а тут отакий конфуз. Цього він не міг пробачити навіть тезкові.
— Все, винахіднику, — сказав він, звівши нарешті дух. — Завтра залишишся після уроків. Я з тебе винахідницькі дурощі виб'ю. Я зроблю з тебе людину.
Сьогодні Вася спізнав: щоб стати людиною, треба підтягнутися сто разів. Він простирчав у спортзалі до п'ятої вечора і за цей час на тринадцять разів наблизився до людської подоби.
Плентаючись додому, Вася почувався так, ніби попав під каток, а потім рік відпрацював на лісоповалі. Руки й ноги тремтіли. Він спробував кілька разів закинути рюкзак на плече, та все марно, а коли цей нехитрий трюк удався-таки, Васі здалося, що той важить центнер.
На перехресті він побачив Максима. Із семи мільярдів жителів Землі Вася менш над усе хотів зустрітися із Ливнєвим. Макс криво посміхнувся:
— Ну що, винахіднику, відтягнувся у спортзалі? Непогано влаштувався, маєш собі дармового тренера з фітнесу.
Вася промовчав. Він так звик до Максових підколок, що вже не реагував на них.
— Не пропало бажання ще щось винайти? — підштрикував і далі Ливнєв.
Вася мовчки пройшов повз нього. Зараз йому в голові була одна думка — доповзти додому і плюхнутися на канапу. Лямка давила на плече, ніби рюкзак був набитий цеглою.
«Прив'язати б до рюкзака повітряні кулі, відразу стало б легше, — подумав Вася. — А ще краще моторчик, щоб він летів на дистанційному керуванні».
Коли Вася підходив додому, втома минула, і навіть слабкість кудись поділася. Його мозок активно працював над винаходом летючого ранця.
Глава 2
Вася жив з дідом на незвичайній вулиці, що звалася Вишнева. Що ж у ній незвичайного, спитаєте? Певно, що нічого, якби вона була десь у маленькому провінційному містечку. Але на тлі висотних будинків і широких проспектів столиці цей тихий, зелений острівець видавався дивовижею. Частинка одноповерхової Москви дивом збереглася серед новобудов. Містобудівники чи то через недогляд, чи то з якоїсь іншої причини залишили кілька потопаючих у зелені дерев'яних хатчин і крихітну церковку.
Спочатку місцеві жителі чекали, що їхні будинки знесуть, а замість них побудують багатоквартирний гігант. Багато хто, не чекаючи знесення, розпродав свої ділянки, і вулиця Вишнева змінилася. Старі, допотопні споруди поступилися місцем гарненьким особнякам з вежками, автоматичними воротами і високими парканами. Після цього питання про знесення відпало саме по собі.
Серед шедеврів сучасної архітектури затесалося кілька колишніх дерев'яних будинків з різьбленими наличниками, увитими зеленню верандами і палісадниками перед вікнами, як нагадування про стару Москву. В одному з них і жили Єрмолаєви. Порівняно з великими особняками будинок Єрмолаєвих здавався маленьким і недоречним. Він боязко тулився за низенькою огорожею.
Вася волів би жити в багатоповерхівці, як усі його однокласники. Їм не доводилося восени згрібати листя, а взимку розчищати доріжки від снігу. Не треба було тягати дрова і рано-вранці топити грубку. І вбиральня була у квартирі, а не надворі. Але попри всі недоліки життя у приватному будинку мало свої переваги. Влітку можна було валятися в гамаку і гризти яблука прямо з гілки. А в сараї дід облаштував майстерню, яку нізащо не зробити в жодній квартирі. З настанням холодів майстерня переїжджала до просторої світлиці.