Сміх. Біологія, психіка, культура

— У Другому розділі за допомогою етології ми розглянемо феноменологію сміху і спробуємо викласти його онтогенез і філогенез, а також чинники його історичності.

— Третій розділ запропонує огляд зовнішніх і внутрішніх факторів, що сприяють появі та створенню сміху. Зов­нішні фактори збурюють як видиме смішне, так і внутрішні психічні процеси, тимчасом як внутрішні детермінанти, множинні та комплексні, стосуються психічного і мозкового сміхотворення, впливають на моторику та голос. Такий розгляд потребуватиме звернення до даних нейрології, психіатрії та психоаналізу.

Наприкінці другого та третього розділів ми запропонуємо біологічне та психічне кодування сміху.

— Нарешті, у Четвертому розділі буде розглянуто модальності соціокультурного підходу до сміху, вписаного в своє «природне» середовище, а саме — соціальне і культурне життя певної історично детермінованої групи. Будуть визначені параметри його культурного кодування. Спираючись на етнографічні дані, ми запропонуємо власне бачення сміху і смішного, що утворює систему комунікації смішне–сміх. Отже, сміх посяде проміжну позицію між системою сміхової комунікації та системою емоційних, індивідуальних і соціальних виражень.

Ми сподіваємося, що наприкінці нашого дослідницького маршруту крізь аркани сміху міждисциплінарний підхід дозволить нам сформулювати зв’язний дискурс і ми, врешті-решт, отримаємо синтетичне, а отже, нове розуміння сміху, не позбавлене евристичної цінності.

Від часів першого видання цього твору (1993 рік) інтерес до сміху значно виріс; мас-медіа та громадська думка навіть витворили й поширили власне уявлення, що супроводжується дещо імперативним і наполегливим дискурсом: «Ми живемо в часи, коли сміються мало; а сміх корисний і терапевтичний; отож суспільству потрібно сміятися більше». Так були створені асоціації, клуби і школи сміху, які набули незвичайної популярності. Хоча цей сучасний соціокультурний феномен особливо цікавий, але в нашій роботі він не буде розглянутий. Ну, а тепер — «хай живе сміх»!..