Пастка-22
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книги - XXI
- ISBN: 978-617-614-135-8
- Переводчик: Олена Фешовець
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Пастка-22». Краткое содержание книги:
Переклад з англійської Олени Фешовець
— І ти про це знав.
Ціла ситуація із солдатом у білому не справила жодного враження на ворент-офіцера зліва від Йосаріана. Ніщо не справляло враження на ворент-офіцера, і він ні півсловом не озивався, хіба лиш щоб виразити своє роздратування.
За день до того, як Йосаріан познайомився з капеланом, у їдальні вибухнула піч і від неї зайнялася частина кухні. Розпечене повітря шугонуло шпиталем. Навіть у палаті Йосаріана, майже за три сотні футів, було чутно гуркіт полум'я і різке потріскування палаючих балок. Дим валував попри вікна в жовтогарячих відблисках. Хвилин за п’ятнадцять аварійні машини з аеродрому прибули гасити пожежу. Якихось шалених півгодини ситуація була дуже загрозливою. Потім пожежники почали брати гору. Раптом почувся знайомий монотонний гул бомбардувальників, що поверталися з бойового вильоту, і пожежникам довелося згорнути шланги й поспішити на аеродром, бо раптом якийсь літак розіб’ється і загориться. Літаки сіли щасливо. Як тільки приземлився останній, пожежники розвернули машини і погнали назад, аби знову взятися за пожежу у шпиталі. Коли вони приїхали, полум’я вже не було. Воно згасло саме собою, зовсім завмерло, і ні вуглинки не жевріло, і розчарованим пожежникам не було чим зайнятися, лиш тільки випити літеплої кави й повештатись, пробуючи перепихнутися з медсестрами.
Капелан прибув наступного дня після пожежі. Йосаріан зосереджено викреслював у листах усі слова, які не стосувалися любові, коли капелан сів на крісло між ліжками і спитався, як він почувається. Капелан повернувся трохи боком, і зі знаків розрізнення Йосаріан бачив лише капітанські смужки на комірі його сорочки. Йосаріан не мав поняття, хто перед ним, і просто сприйняв як належне, що це або лікар, або ще якийсь придурок.
— О, досить добре, — відповів він. — Трохи болить печінка і випорожнююсь не надто регулярно, але загалом мушу визнати, що почуваюся непогано.
— Це добре, — сказав капелан.
— Так, — погодився Йосаріан. — Це добре.
— Я хотів раніше зайти, але я зле почувався.
— Це дуже погано.
— Просто застудився, — поспішив додати капелан.
— А в мене температура, — так само поспішно додав Йосаріан.
— Це дуже погано, — сказав капелан.
— Так, — погодився Йосаріан. — Так, це дуже погано.
Капелан засовався на кріслі.
— Чи можу я вам якось допомогти? — спитав він за якийсь час.
— Ні, ні, — зітхнув Йосаріан. — Лікарі роблять усе, що їм під силу.
— Ні, ні, — капелан вкрився легким рум’янцем. — Я зовсім не це мав на увазі. Я про сигарети... або книжки... або забавки.
— Ні, ні, — відповів Йосаріан. — Дякую. В мене є все, що треба, гадаю — усе, крім доброго здоров'я.
— Це дуже погано.
— Так, — погодився Йосаріан. — Так, дуже погано.
Капелан знову заворушився. Він кілька разів роззирнувся, тоді втупив очі в стелю, а відтак у підлогу. Він глибоко вдихнув.
— Лейтенант Нейтлі передає вітання, — сказав він.
Йосаріану було прикро чути, що в них є спільний знайомий. Здається, в них з'явилася тема для розмови.
— Ви знаєте лейтенанта Нейтлі? — спитав він із жалем.
— Так, я досить добре знаю лейтенанта Нейтлі.
— Він трохи недоумкуватий, правда?
Капелан зніяковіло усміхнувся:
— Боюсь, не можу цього стверджувати. Я не знаю його настільки добре.
— Можете повірити мені на слово, — сказав Йосаріан. — Він дурноголовий, як усі.
Капелан завис у важкій мовчанці, а тоді порушив її різким запитанням:
— Ви капітан Йосаріан, так?
— Нейтлі не пощастило від самого початку. Він походить із гарної сім’ї.
— Вибачте, будь ласка, — наполягав капелан соромливо. — Можливо, я зараз дуже серйозно помиляюся. Ви капітан Йосаріан?
— Так, — зізнався капітан Йосаріан. — Я капітан Йосаріан.
— З 256-ї ескадрильї?
— З бойової 256-ї, — відповів Йосаріан. — Я не знав, що є ще якісь капітани Йосаріани. Наскільки мені відомо, я єдиний капітан Йосаріан, про якого мені відомо, але це лише наскільки мені відомо.
— Розумію, — пригнічено мовив капелан.
— Це два у восьмому степені, — зауважив Йосаріан, — якщо ви збираєтесь написати про нашу ескадрилью символічну поему.
— Ні, — промимрив капелан. — Я не збираюся писати символічної поеми про вашу ескадрилью.
Йосаріан різко випрямився, помітивши маленький срібний хрестик з іншого боку капеланового комірця. Його це надзвичайно здивувало, адже ніколи раніше він не розмовляв із капеланом.
— Ви капелан! — вигукнув він із захватом. — Я не знав, що ви капелан.