Твоя перша остання брехня
- Автор: Кобен Гарлан
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
- ISBN: 978-617-12-2686-9,978-617-12-2683-8,978-617-12-1663-1
- Переводчик: Оксенич Олена
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Твоя перша остання брехня». Краткое содержание книги:
— Саме так.
— Окрім того, що… — Кірс глянув у записник, лизнув палець, заходився перегортати сторінки. — Він вам не телефонував.
Він підвів на неї очі.
— Перепрошую?
— Ви сказали, що Джо вам подзвонив і сказав із ним там зустрітись.
— Ні, це сказали ви. Я сказала, що він запропонував зустрітися там по телефону.
— Але потім я запитав, чи він вам дзвонив, і ви сказали: «Саме так».
— Не треба марнослів’я, детективе. Ви маєте записи дзвінків тієї ночі, правда ж?
— Так, є.
— І серед записів є дзвінок між мною та моїм чоловіком?
— Є.
— Я не пам’ятаю, чи він мені дзвонив, чи я йому. Але Джо запропонував зустрітися на нашому улюбленому місці в парку. Це могла б зробити і я, не бачу в цьому нічого такого. Насправді, я б і запропонувала, якби він не сказав першим.
— Хтось може підтвердити, що ви з Джо часто там бачились?
— Не думаю. І не бачу, як це стосується справи.
Кірс нещиро посміхнувся.
— Я теж, тож рушаймо далі.
Майя схрестила ноги й чекала.
— Ви описали двох чоловіків, які підійшли до вас із західного боку, правильно?
— Так.
— На них були лижні маски?
Вона вже десятки разів це відбувала.
— Так.
— Чорні лижні маски, я маю рацію?
— Маєте.
— І ви казали, що один із них був близько шести футів зросту. Який зріст у вас, місіс Буркетт?
Майя мало не обірвала його тим, що до неї слід звертатися «капітан» — вона ненавиділа всі ці «місіс», але звання вже недоречне.
— Будь ласка, кличте мене Майєю. І мій зріст, власне, саме близько шести футів.
— Тож один із чоловіків був вашого зросту.
Майя намагалася не закочувати очі.
— Ну, так.
— Ви доволі точно описали нападників, — Кірс почав зачитувати з записника. — Один чоловік — шести футів зростом. Другий, за вашими підрахунками, — приблизно п’ять футів і вісім дюймів.[4] На одному був чорний светр із капюшоном, джинси та червоні кеди «Converse». Другий убраний у блакитну футболку без логотипів, мав бежевий наплічник та чорні кросівки, хоча марку ви назвати не змогли.
— Саме так.
— Чоловік у червоних конверсах, це він стріляв у вашого чоловіка.
— Так.
— А ви втекли.
Майя змовчала.
— Згідно з вашою заявою, він хотів вас пограбувати. Ви сказали, що Джо забарився віддати гаманець. Ваш чоловік носив дуже дорогий годинник, здається, «Hublot».
Її горло пересохло.
— Так, усе правильно.
— Чому він просто не віддав їм його?
— Гадаю… гадаю, він міг би…
— Але?
Вона похитала головою.
— Майє?
— Вам колись тицяли пістолетом в обличчя, детективе?
— Ні.
— Тоді ви, напевно, не зрозумієте.
— Не зрозумію чого?
— Дуло. Ця діра. Коли хтось наводить її на вас, коли хтось погрожує натиснути на спусковий гачок, її чорнота розростається, наче зараз проковтне. Буває, коли люди це бачать, вони застигають.
Тепер голос Кірса пом’якшав.
— І Джо… він був одним із таких людей?
— На одну мить.
— І це було надто довго?
— У цій ситуації — так.
Кілька довгих хвилин вони сиділи мовчки.
— Пістолет міг вистрелити випадково? — спитав Кірс.
— Сумніваюсь.
— Чому ви так кажете?
— Є дві причини. По-перше, це був револьвер. Ви щось про них знаєте?
— Небагато.
— У нього такий механізм, що треба або звести курок, або дуже сильно натиснути. Випадково тут не вистрелиш.
— Розумію. А друга причина?
— Більш очевидна, — відповіла Майя. — Він вистрелив ще двічі. Ви не випустите «випадково» три кулі.
Кірс кивнув і знову перевірив свої записи.
— Перша куля влучила в ліве плече вашого чоловіка. Другий удар припав на правий край ключиці.
Майя заплющила очі.
— З якої відстані стріляв чоловік?
— Десять футів.[5]
— Наш експерт сказав, що жоден із цих пострілів не був смертельним.
— Так, ви вже казали, — вимовила Майя.
— То що тоді сталось?
— Я спробувала підхопити його…
— Джо?
— Так, Джо, — обрубила вона. — Кого ж іще?
— Вибачте. І що сталось?
— Я… Джо впав на коліна.
— І саме тоді стрілець вистрелив утретє?
Майя не відповіла.
— Третій постріл, — повторив Кірс. — Той, що його вбив.
— Я вже вам сказала.
— Що сказали?
Майя підвела очі й зустрілася з ним поглядом.
— Я не бачила третього пострілу.
Кірс кивнув.
— Саме так, — дуже повільно вимовив він. — Бо тоді ви вже втікали.
«Допоможіть… прошу… хто-небудь… мій чоловік…»
Серце поривчасто билося в грудях. Звуки — постріли, дзижчання гелікоптера, крики агонії — одночасно накотилися на неї. Вона заплющила очі, кілька разів глибоко вдихнула, зберігаючи спокійний вираз обличчя.
— Майє?
— Так, я втекла. Гаразд? Двоє чоловіків зі зброєю. Я втекла. Втекла і лишила там свого чоловіка, а потім, не знаю, може, п’ять-десять секунд по тому, я почула постріл ззаду, і, так, тепер, зважаючи на все, що ви мені розповіли, я знаю, що, коли втекла, той самий стрілець приставив зброю до голови мого чоловіка, поки він стояв на колінах, і натиснув на гачок…
Вона зупинилася.
— Ніхто вас не звинувачує, Майє.
— Я про це не питала, детективе, — процідила жінка крізь стиснені зуби. — Чого ви хочете?
Кірс погортав сторінки.
— Крім дуже деталізованого опису злочинців, ви змогли нам розповісти, що той із них, який був у червоних конверсах, мав при собі «Smith&Wesson 686», а його партнер озброєний пістолетом «Beretta М9», — Кірс подивився вгору. — Це вражає. Так просто впізнавати зброю…
— Це частина моєї освіти.
— Вашої військової освіти, я маю рацію?
— Скажімо простіше, я спостережлива.
— О, це зайва скромність, Майє. Ми всі знаємо про ваші подвиги за кордоном.
«І про моє падіння», — мало не додала вона.
— Освітлення в тій частині парку погане, лише кілька віддалених ліхтарів.
— Цього достатньо.
— Достатньо, щоб точно впізнати марку пістолета?
— Я знаюся на вогнепальній зброї.
— Так, звісно. Ви насправді вправний стрілець, так?
— Стрілчиня.
Вона виправила його автоматично. Так само автоматично він поблажливо всміхнувся.
— Винен. Усе одно, було темно…
— «Smith&Wesson» виготовлений із нержавіючої сталі, не чорний. Його легко розгледіти в темряві. До того ж я чула, як він відтягував курок. Це робиться на револьверах, а не на напівавтоматах.
— A «Beretta»?
— Тут щодо конкретної моделі я не впевнена, але в нього був рухомий ствол, як і в них.
— Як ви знаєте, з тіла вашого чоловіка дістали три кулі. Тридцять восьмий калібр, підходять до «Smith&Wesson», — детектив потер обличчя, начебто глибоко замислився. — У вас є зброя, так, Майє?
— Є.
— Серед неї раптом нема «Smith&Wesson 686»?
— Ви знаєте відповідь, — сказала Майя.
— Звідки мені знати?
— Закон Нью-Джерсі вимагає від мене реєстрації всієї придбаної в штаті зброї. Тож вам усе це відомо. Хіба що ви зовсім некомпетентний, детективе Кірс, а це ж, безперечно, не так — ви одразу ж перевірили мене в реєстрі зброї. Тож облишмо ігри й перейдімо до справи.
— Яка відстань від місця, де впав ваш чоловік, до фонтану Бетесда?
Зміна теми заскочила її.
— Я певна, ви все там виміряли.
— Так, виміряли. Відстань приблизно триста ярдів[6] з усіма поворотами та вигинами. Я її пробіг. Я не в такій хорошій формі, як ви, але в мене це зайняло близько хвилини.
— Гаразд.
— Що ж, ось у чому справа. Кілька свідків сказали, шо чули постріл і що ви з’явилися принаймні за хвилину чи дві після нього. Як ви це поясните?
4
170 см.
5
З м.
6
273 м.