Гумовий Київ рожевих мрій

Бачення перше…

Невеличкий розмір кімнати дивував… Дивував безпосередньо тим, що, незважаючи на її не особливо велику площу… СТОП! Доречніше сказати мізерно-кумедну квадратуру, в ній помістилось, не мало й не багато, аж цілих п'ять осіб.

Власне, сама кімната у цій комунальній квартирі була вбогим приміщенням у стилі радянських часів, десь у якому-небудь Чорнобилі, що її всі забули, і за добробутом та охайністю якої довгенько, як на мене, не стежили. Шпалери, що звисали клаптями на пожовклих від часу стінах, вочевидь, давно вже втратили будь-який натяк на візерунки. Одна стіна була повністю завішана дерев'яними рамками і просто рамочками, в яких були, за закопченим гасовою лампою склом, чорно-білі фото з зображеннями невідомих осіб. На одній фотокартці невідомий тримав косу і привітно посміхався в об'єктив камери, а на другій — інший невідомий тримав граблі. Другий невідомий насправді був невідомий, тому що на його обличчі, здається, внаслідок хімічних реакцій натрію, з часом поселилась здоровецька іржава пляма. Пляма ця прикривала собою шмат природи, що була тлом, і діставала аж до грудей об'єкта, так що особу його, навіть в тому випадку, якби він, якимось дивом виявився комусь відомим, аж ніяк не вдалося б ідентифікувати. На інших світлинах було, якщо не те саме, то майже таке. До віку косарів і загрібальників ще належала люстра-абажур — вона, в напіврозваленому стані висіла під стелею і, звісно, нікого собі не чіпала, але в принципі… без жалю і співчуття на неї неможливо було дивитись. З-поміж усіх приваб та окрас жалюгідної кімнатки можна окремо виділити ще самовар, що замурзаний і вкритий шаром окису різних кольорів, бундючно примостився на столі. Круглий, великий і вкритий чистою скатертиною(!?)… стіл, був, мабуть, чи не найпривабливішою річчю в убогій квартирці, яку ми тільки-но побачили. То тут, то там, здебільшого за столом, сиділи дивні суб'єкти, зовні схожі на людей. Ні, вони, були зовсім як люди, але люди, в принципі, смертні, а ці… Вони живі настільки, наскільки може бути живий, загалом, людський розум, її (людини) бажання, настрої (себто емоційні підйоми й падіння) і таке собі інше, властиво, людське — Якості. Якості людей, ось так просто, сиділи в кімнаті, в наскрізних просторах, десь біля країни Сновидінь, в Забутті, де зустрічається Минуле з Теперішнім, Минуле з іншим Минулим, Існуюче з Ніколи Не Існуючим, Можливе з Не Можливим… Десь, далі — у прірвах Іншобуття, у задзеркаллях Античасів, пили вони чай і бесідували.