Щоденник про війну в Палестині [calibre 3.46.0]

Я із важким серцем сів у потяг до Гази. Моєю єдиною втіхою було те, що скоро побачу Абд ель Хакіма в Газі. Для того, щоб він, як штабний офіцер дев’ятого батальйону, що перебував у Газі, передав мені, штабному офіцеру шостого батальйону, позиції його підрозділу.

Із Абд ель Хакімом я мав довгу розмову коли ми ішли до позиції, яку я мав зайняти. На той час в Палестині уже були чотири батальйони. Шостий батальйон був на шлях із Рафе до Гази. Дев’ятий батальйон збирався покинути Газу після прибуття мого батальйону. Перший та другий батальйони йшли попереду вздовж морського узбережжя в напрямку до Межделя (Палестинське село, виселене у 1948. Нині там розташоване ізраїльське місто Ашкелон – прим. перекладача).

Я прямо зізнався Абд ель Хакіму про всі свої страхи. Я відчував, що була спроба розсіяти наші сили. Ми просунулися вперед уздовж прибережної дороги і залишили в тилу укріплені поселення, що загрожували зі сходу нашій лінії комунікацій. Абд ель Хакім пішов зі своїм батальйоном, маючи обов’язок піти в битву за Дір Сунейд (Колишнє палестинське село, виселене 30 жовтня 1948, що лежало за 12 км на північний схід від Гази. Станом на 1948 мало 847 мешканців – прим. перекладача). Перед тим як піти, він дав мені 1000 фунтів стерлінгів, які були довірені йому. За ці гроші я закупив сиру і оливок скільки зміг. Наші вояки, котрі йшли попереду, не мали аварійних пайків щоб харчуватися на фронті. Ніхто не потурбувався, щоб забезпечити фронтовиків пайками. Все, що було зроблено – нам дали 1000 фунтів і сказати: «Купіть собі сиру та оливок.»

В Газі я накупив стільки сиру і оливок, скільки зміг нести в руках. У мене серце стискалось від думки про солдата, який атакуватиме укріплені позиції своїм виснаженим тілом, а потім сяде в яму наче миша і гризтиме шматочок сиру. Ми купили весь сир, який знайшли за 1000 фунтів, які нам дали кажучи: «Вчиняйте, як хочете.» Однак моє серце кричало із кожним ударом: «Це не війна!»

Я стежив за ходом битви за Дір Сунейд із Гази щохвилини. Я міг чути постріли на відстані. Поранені почали прибувати пачками до шпиталю в Газі. Та ніч, на 19 травня, була найгіршою в моєму житті. Я провів ту ніч у військовому шпиталі Гази. Ліжка навколо були заповнені нашими пораненими у битві за Дір Сунейд, яка ще тривала. Тим часом кахірське радіо виголосило офіційне комюніке від генерала вищого командування, в якому стверджувалося, що наші війська захопили Дір Сунейд, який блискуче штурмувала наша піхота. Комюніке містило кричущу брехню, адже наші війська ще не захопили поселення, хоча правдою було те, що наша піхота проводила блискучі атаки.

Це пробудило в мені протест проти того, що я чув про події у Дір Сунейді. Що це за війна? Наша піхота була втрачена жахливим чином, будучи поставленою під удар щільних щоденних атак. Голі тіла, не захищені бронею були виставлені проти добре укріплених позицій та кулеметів компетентних і підготовлених захисників. Це правда, що наша піхота не вагалася і коли одна хвиля була скошена, інша хвиля йшла вперед та займала її місце. Проте чи була це битва, в яку ми вели своїх вояків, чи різанина? Я міг чітко уявити собі наші позиції на фронті, перебуваючи в Газі. Битва за Дір Сунейд завершилася перемогою із великими жертвами, не зважаючи на всі складнощі, з якими зіткнулися наші війська.