Вінні-Пух
- Автор: Милн Алан Александр
- Язык: украинский
- Год: © Видавництво Івана Малковича ''А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА''
- ISBN: 966-7047-35-0
- Переводчик: Леонид Солонько
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вінні-Пух». Краткое содержание книги:
— А якщо ти не вистрілиш, то зіпсуюся я! — вигукнув Вінні-Пух.
Тут уже Крістоферові Робіну нічого було робити: він дуже ретельно прицілився в кульку і вистрілив.
— Ой! — скрикнув Пух.
— Хіба я не влучив? — спитав Крістофер Робін.
— Не те щоб зовсім не влучив,— сказав Вінні-Пух,— а тільки не влучив у кульку.
— Пробач, будь ласка,— сказав Крістофер Робін і вистрілив знову.
Цього разу він не схибив і поцілив саме в кульку. Повітря повільно почало виходити з неї, і Вінні-Пух тихо поплив на землю.
Проте лапки, в нього так затерпли, поки він висів, тримаючись за мотузочку, що понад тиждень вони стирчали догори і Пух не міг ними поворухнути. І коли на ніс йому сідала муха, він мусив її здмухувати: пухх! пухх! І можливо, — хоч я в цьому не певен, — можливо, саме через те його й прозвали Пухом.
— Казочці кінець? — спитав Крістофер Робін.
— Цій казочці кінець. Та є ще й інші.
— Про Пуха і про мене?
— І про Паця, і про Кролика, і про всю компанію. Хіба ти не пам'ятаєш?
— Певна річ — пам'ятаю, тільки от коли хочу згадати — враз забуваю...
— Ну, наприклад, як Пух із Пациком ловили Слонопотама...
— А вони його спіймали?
— Ні.
— Де їм! Пух же зовсім дурненький. А я його спіймав?
— Про це й мовиться в казці.
Крістофер Робін кивнув.
— Розумієш,— сказав Крістофер Робін,— сам я все-все пам'ятаю, а от Пух забув, і йому страшенно кортить послухати знову. Бо тоді це справжня казка, а не так собі.
— І я такої ж думки.
Крістофер Робін глибоко зітхнув, узяв ведмедика за задню лапку й попрямував до дверей, тягнучи Пуха за собою.
На порозі він обернувся і сказав:
— Ти прийдеш подивитися, як я купаюсь?
— Охоче,— відповів я.
— А Пухові не дуже боліло, коли я влучив у нього з рушниці?
— Ані трішечки.
Крістофер Робін кивнув і вийшов, а за хвилину я почув, як Вінні-Пух піднімається сходами — бум, бум, бум!
ПРИГОДА ДРУГА,
У якій Вінні-Пух пішов у гості, а потрапив у безвихідь
Одного дня знайомий уже нам ведмедик Вінні-Пух (чи просто Пух, як його часто звали для зручності) неквапливо прогулювався Лісом, мугикаючи собі під ніс нову пісеньку. Він з радістю наспівував цю пісеньку, яку склав лише нинішнього ранку, поки робив перед дзеркалом свої щоденні Атлетичні Вправи. Річ у тім, що Пух дуже хотів схуднути, стати Атлетом і тому він вельми старанно робив ранкову гімнастику. Він спинався на кінчики пальців, випростувався як тільки міг і заодно співав так:
А далі, коли він нахилявся, силкуючись дотягтися передніми лапками до пальців ніг, то співав так:
Отак і склалася пісенька. Тож після сніданку Вінні-Пух все накручував і накручував її у своїй голові, аж поки вивчив напам'ять. Тепер він знав її геть усю — від першого аж до останнього рядка. Слова в цій пісеньці були приблизно такі:
Так от, мугичучи собі під ніс цю пісеньку, Вінні безжурно чимчикував лісовою стежиною і думав. А думав він про те, що було б, якби він, Вінні-Пух, був не Вінні-Пухом, а кимось зовсім-зовсім іншим. Нараз він опинився перед піщаним пагорком на березі річки, а в тому пагорку була велика дірка.
— Ага! — сказав Пух.— (Трам-пам-пам, тірлім-пам-па!) Якщо я щось у чомусь тямлю, то дірка — це нора, а нора — це Кролик, а Кролик — це добра компанія, а добра компанія — це така компанія, де мене пригостять-почастують та ще й залюбки послухають мою пісеньку, і все таке інше. (Тірлі-мірлі-тірлі-лі!)
І він без зайвих слів нагнувся, просунув голову в дірку й гукнув:
— Агов! Чи є хто вдома?
Замість відповіді з нори долинуло якесь шарудіння, а тоді знову стало тихо.
— Я питаю: "Агов! Чи є хто вдома?" — повторив Пух голосно-голосно.
— Нема! — відповів чийсь голос. А далі додав:
— І не треба так кричати! Я й першого разу чудово тебе зрозумів.
— Отакої! — сказав Вінні-Пух.— Невже вдома немає нікого-нікогісінько?
— Нікого-нікогісінько!
Тоді Пух витягнув голову з дірки й замислився. Він подумав так: "Усе ж там хтось таки є, бо мусив же хтось сказати "нікого-нікогісінько!" І він знову встромив голову в дірку й сказав:
— Слухай, Кролику, а хіба то не ти?
— Ні, не я! — сказав Кролик, змінивши голос.
— А той голос — хіба він не твій?