Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
— Знайшов коли прийти! Чого тобі?
— Візьміть мене до себе!.. — схвильовано сказав Альошка.
— Це ж для чого?
— Як для чого! Що ж мені сидіти з Глущенком, як останньому буржуєві?
— А тут що робитимеш?
— Ну от! Хіба я стріляти не вмію?
— Ач воювати захотілося! — протягом сказав Силін.— Ішов би краще додому, хлопче...
— Не піду! — твердо й рішуче заявив Альошка.— Був би дома батько, так я б уже давно...— Про батька Альошка сказав навмисне: хай згадає, чий він син.
Силін пильно, немов уперше бачив, оглянув міцну, не по роках високу Альошчину постать. Поміркувавши, повагавшись, він раптом спитав:
— Не злякаєшся?
В Альошки швидко забилося серце.
— Ні... я не злякаюсь! Силін знизав плечима:
- Ну, залишайся, будеш при мені для доручень...
Так Альошка став зв'язковим.
Незабаром він уже бігав по нічному Херсону, який, здавалось, причаївся, розносив по заводах записки Си-ліна. Хлопець побував на Забалці, на верф'ях — і скрізь бачив одне й те саме: формувалися загони робітників і, озброєні чим попало — гвинтівками, мисливськими берданками, вінчестерами і навіть старими шомпольними рушницями часів турецької війни,— йшли в ніч, у темряву, на вихідні рубежі повстання, що мало незабаром початися. І було радісно відчувати себе серед цих людей учасником подій, що незабаром мали відбутися.
Одне затьмарювало Альошчину радість: в нього не було зброї, а попросити у Силіна не траплялося нагоди...
ПОЧАТОК
Повертаючись з верфей Вадона, Альошка мало не напоровся на німців.
Загін чоловік з тридцяти крокував вулицею Говарда. Ховаючись у тіні будинків, Альошка пішов слідом за ними.
Німці звернули на Суворовську і попрямували туди, де білів двоповерховий будинок міського поштамту.
«Пошту йдуть займати», зрозумів Альошка.
В кінці вулиці, трохи навскоси від пошти, виднівся невеликий пустир, завалений будівельним сміттям.
Сховавшись за купою щебеню, Альошка бачив, як німці зламали широкі, тристулкові двері пошти і увійшли всередину. На вулиці залишилися патрулі, чоловік п'ять. гратчасті вікна першого поверху освітилися.
Повернувшись до Спілки, Альошка розповів про бачене Силіну. Той нахмурився:
— Це точно?
— Точно!
— А у Вадона був?
— Авжеж. Звеліли передати, що все зроблять і про Забалку щоб не турбувався: буде, як умовлено.
— Гаразд. А як ти до поштамту потрапив, це начебто не по дорозі?
Альошка розповів, як наскочив на німців і йшов за ними до пошти. Силін розпитав, скільки було німців, як вони озброєні і поплескав Альошку по плечу.
— Ач який розвідник! Ну, посидь там, у залі, почекай мене.
Альошка зайшов у зал. Там саме нікого не було, і тільки на лаві біля дверей, що вели в кімнату Ради, сидів молодий хлопець-фронтовик і мотав сірі, геть зно-шені обмотки. Альошка сів поруч нього. В хлопця було безвусе, вилицювате обличчя, з-за коміра шинелі висунувся край старого вафельного рушника, який він носив замість шарфа. Рушник був брудний, аж чорний. Надійно закріпивши шнурок обмотки, хлопець випростався, глянув на Альошку і раптом зсунув рідкі безбарвні брови.
— Ти хто такий? — підозріливо спитав він.
— А ти хто? — в тон йому обізвався Альошка.
— Я Микола Пахря, мене всякий знає. А ти хто — кадет?
— Дурень ти! Звідки взяв?
— Ну, ну, ти легше! — погрозливо сказав хлопець.— Думаєш, не бачив я вашого брата?
— От і факт, що не бачив. Не кадет я: гімназистом був.
— Гімназистом? — недовірливо перепитав Пахря.— А шинелька ж ніби кадетська. Либонь, брешеш? Погони зняв, думаєш, і не видно тебе? Шпигувати прийшов?
Пахря був одного зросту з Альошкою і, мабуть, однієї з ним сили.
— Сам ти шпигун! — наливаючись злобою, промовив Альошка.— За такі слова, знаєш...
— Ти ще погрожуєш!
Не встиг Альошка опам'ятатися, як Пахря був уже на ногах і тримав у руках гвинтівку.
— Ану, руки вгору! — зарепетував він, клацаючи затвором.— Руки вгору, кажу, кадетська мордо!
Альошка схопився, стискаючи кулаки... Так вони стояли один проти одного, коли в коридор вийшов Силін разом з командиром одного з загонів —
Костюковим, кремезним сутулим фронтовиком з довгими рудими вусами.
— Що тут у вас? — насупившись, спитав Силін.— Забери гвинтівку, Пахря.
— Підозрілий тип, товаришу Силін,— доповів той.— Хто такий, невідомо.
— Забери гвинтівку, тобі кажуть. Це своя людина, мій зв'язковий.
— Зв'язковий?.. Чого ж він мовчав?
— А чого галасувати?
— Ну, сказав би, що свій, а то зразу на диби!..