Таємниця країни Суниць
- Автор: Полонський Радій
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Таємниця країни Суниць». Краткое содержание книги:
До цієї книги входить ще «Казка про викрадену зозулю», в якій пацюк разом з хлопчиком-хуліганом поцупили Час. Тільки ті, хто бачив підступних утікачів, здатні рухатися. Вони мусять повернути Час.
Ворона розтулила дзьоб і промовила приємним жіночим голосом:
— Діточки, коли ви хочете повернутися додому з суницями, проспівайте співаночку, якої я вас навчу. Поки ви співатимете, сунички збиратимуться.
Діти перезирнулися. Біла ворона, помітивши їхнє вагання, злетіла з дядькового плеча і сіла серед галявини. А далі зиркнула на дітей червоними очима — і почала танцювати.
Це був дуже кумедний танок. Ворона стрибала на одній нозі, потім на другій, крутилася, сплескувала крильми, перекидалася через голову, а раз навіть стала на дзьобі і смішно дригала вгорі ногами.
Діти аж покотилися зо сміху.
Підбадьорена ворона ще й заспівала:
Діти зацікавлено оточили ворону. Нараз вона спинилася:
— Ну як? Чи хочете вивчитися моєї співаночки?
— А суниці самі полізуть у футболку? — перепитав Антошка.
— Пострибають!
Дядько стояв під деревом і всміхався. І все дивився на різьблену скриньку.
— Я згоден! — крикнув Антошка. — Давайте, тітко, свою співаночку!
— Ви наготуйте, куди стрибати суницям, — порадила ворона, — та й до діла. Висипте оте, що назбирали, то все дрібне. До вас стрибатимуть найсмачніші суниці! Найкрра-щі!
Діти так і зробили.
— Я заспіваю, а ви підспівуйте: «Та й я! Та й я!»
Увага! — і біла ворона знову почала танцювати і виспівувати:
Діти підспівували «Та й я!», а самі озиралися. Навколо творилися дива: найбільші суниці зривалися з місця і цілими роями, як бджоли, сипалися в чашку і миску і в Антощину футболку.
Стало так весело, що друзі й собі почали пританцьовувати. Навіть Антошка забув, що він уже перейшов до четвертого класу, і, наче первачок, стрибав на одній ніжці і дзвінко-дзвінко кричав: «Та й я!» Навіть розсудливий Дениско перестрибував з ноги на ногу і, сміючись, підспівував: «Та й я! Та й я!» А вже про Лариску нема що й казати!
Антошка підстрибав до дядька і протяг йому скриньку:
— Подержіть, будь ласка!
Тут тільки Антошка спам’ятався і аж затулив долонею рота. Та вже було запізно. Ворона злетіла і зареготала голосом скрипучим, як сто старих воріт: «Прррощавайте, діточки!»
Друзі озирнулися. Дядька не було. Тільки з гущавини чулася його швидка хода.
— Скринька!.. — скрикнув Антошка. — За мною!
Але ж скриньку треба знайти!
Вони бігли лісовою гущавиною, і їм здавалося, що віти самі дають їм дорогу. Бо ані одна не зачепила за обличчя.
Бігли так довго, що врешті геть знесилились. Найбільше Лариска. Тяжко дихаючи, вона впала на траву і розкидала руки.
В лісі тихо. Ніщо ніде ані шерхне.
— Лісник! — покликав Антошка. — Лісник, де ти є?! Віддай нам скриньку! Там наш зайчик!
Тиша.
— Лісник!.. Ти ж казав, що любиш дітей!..
Тиша.
— Дядечку! Одновусенький! — надривався Антошка. — Ми ж без скриньки не вернемось додому!.. Ти мене чуєш?
Тиша.
Дениско промовив:
— Він не озветься. Я думаю, що він усе це із вороною влаштував, щоб викрасти скриньку.
Лариска підвелась, і друзі побрели назад, на суничну галявину.
А там сиротливо лежала Антощина червона футболка, повна найкращих, найсмачніших, найчервоніших суниць. І так само сиротливо стояли повна біла чашка і повна мисочка.
Діти стомлено посідали.
— Хто пам’ятає лічилку-поверталку? Ану, Дениску…
Той смикнув себе за вухо, насупився і пробурмотів:
— Там не було про мисливця, — перебив Антошка.
— Не було, — ствердила Лариска. — Там тільки треба було все починати з кінця. Дениско зітхнув і знову забурмотів:
— Про мисливця не було! — крикнув Антошка.
— А ти не кричи! Не було, не було… Сам тепер згадуй, як там було!
Дениско змовк. Лариска прошепотіла: