Подих смерті
- Автор: Азимов Айзек
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0221-Х
- Переводчик: Богдан Салик
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Подих смерті». Краткое содержание книги:
— Отже, ви гадаєте, ніби Ральф нахилився до реторти і вдихнув випари?
— Гадаю, так. Голова його була всередині витяжної шафи, коли я знайшов його.
— І смерть була миттєва?
— Майже.
— Ну що ж. А скажіть-но, професоре, якщо я тут запалю, ми не злетимо в повітря наче пороховий погріб?
— Тепер такої небезпеки нема.
Дохені запалив сигару, і задоволення, в якому він так довго собі відмовляв, з'явилося на його обличчі.
— Тепер, професоре, даймо всьому лад. Отже, є молодик, який хоче використати ацетат натрію (чи не здається вам, що я вже розмовляю, наче хімік-професіонал), але чомусь цього не робить. Натомість сягає до полиці і бере звідти зовсім інший флакон. Ось як я тепер. — З цими словами Дохені простяг руку до флакона з ціанідом натрію, обережно взяв його і провадив: — Далі він ставить флакон сюди і бере з нього трохи порошку. До речі, як він це робить? Просто висипає?
— Ні, він послуговується шпателем, це така пласка металева лопатка. Потім ще треба зважити реактив у маленькому контейнері.
— Ну гаразд. Вважаймо, що він виконав певні дії. — Дохені поставив флакон на стіл біля витяжної шафи. Пильно глянув на флакон і перевів погляд на Брейда: — Чи так це було?
— Гадаю, так, — озвався Брейд.
— Це узгоджується з тим, що ви побачили, увійшовши до лабораторії? І ніщо не здалося вам дивним, недоречним?
Брейдові привиділося, ніби очі у детектива хитрувато зблиснули, але він вирішив, що це оманне враження, і тріпнув головою.
— Ні. А вам?
Дохені знизав плечима, пригладив ріденьке волосся:
— Загалом нещастя кояться всюди, але найчастіше в таких місцях, як тут, де на них аж напрошуються. — З цими словами він згорнув записничок, де робив нотатки, і сховав у внутрішню кишеню піджака.
— Сподіваюсь, можна буде завжди зв'язатися з вами при потребі.
— Певна річ.
— І ще одне. Хотів би вам дещо порадити, професоре, як чоловік сторонній, далекий від хімії. Тримайте ціаніди під ключем!
— Я візьму це до уваги, — дипломатично відказав Брейд і додав: — До речі, Ральф мав ключа до цієї лабораторії. Чи не можна б його одержати назад, коли він стане вам непотрібний?
— Безумовно. Що ж, професоре, бережіть себе. Остерігайтесь флаконів зі схожими етикетками. Не переплутайте їх!
— Намагатимусь, — пообіцяв на прощання Брейд.
І ось Брейд знову лишився на самоті, розглядає своє відбиття у скельцях окулярів і дивиться в обличчя Смерті, зачаєної у кожнім закутку лабораторії.
Він згадав про дружину. Доріс напевно стурбована: вона чекала його сьогодні раніше, оскільки о п'ятій мав прийти Кеп Ансон. (О боже! Пунктуальний Кеп Ансон напевно образиться і при нагоді висловить свій осуд, — заклопотано подумав Брейд. Він напевно вважатиме це не тільки особистою образою, а й неповагою до його дорогоцінного рукопису. Але чим тут можна було зарадити?)
Брейд глянув на годинника. Майже сьома, а він ще навіть не може вийти. Спершу треба залагодити деякі справи.
Він опустив задимлені жалюзі й увімкнув горішнє світло, щоб посилити тьмяне світло настільної лампи. Студії на вечірніх підготовчих курсах ще не почались, і дім був фактично порожній. Групка студентів та службовців, зацікавлених прибуттям поліції, розійшлася відразу після її від'їзду.
Брейд був вдячний долі за це, за цю самотність.
Він мав нагальну роботу і вкрай потребував самотності, яку нарешті мав.
Розділ 2
А потім була довга, як ніколи досі, дорога додому, звісно, довга не в розумінні тривалості поїздки. Незвичайна темрява надавала навколишньому світові дивного, холодного й примарного вигляду. Вуличний рух — і той немовби став іншим. Барвисті плями на річковій гладіні — мішанина відсвітів міських вогнів — тільки підкреслювали цю примарність.
Ніби примарність мого життя, — подумав Брейд.
Моє життя — це втеча, постійна втеча від життєвих знегод, і нічого більше. Чотири роки коледжу, що збіглися з роками затяжної кризи, він протримався завдяки допомозі з фонду нью-йоркської академії. А державна допомога у ті часи, — з гіркотою згадував Брейд, — коли й не була милостинею, то принаймні мала сильний присмак добродійності. Після коледжу, незважаючи на тремоло прощальних промов і ректорове напучення «стати обличчям до життя», виголошене приглушеним басом, Брейд не покинув обплетених плющем мурів «альма-матер», він просто міняв факультети, як міняють місця сховку.
Поволі, крок за кроком, спинався він сходами науки. Науковий ступінь магістра, потім докторська дисертація, написана під керівництвом Кепа Ансона, дали змогу піднестися з посади асистента до теперішньої — доцента кафедри хімії.