Подих смерті

— Мені байдуже, чи поновлять угоду, — провадив він. — Занадто довго моє життя полягало в тому, щоб постійно стримуватись і намагатись бути непомітним. Тим часом, виявляється, збіса цікаво чинити опір, боротись. Саме відсіч Ранке та Фостерові показала мені, чого можна домогтися, коли відпадає потреба переховуватись і можна дозволити собі бунт. Але ви нічого про це не знаєте.

Дохені уважно слухав Брейда, й очі його променіли цікавістю, наче очі дослідника аматора, що вивчає стосунки між людьми.

— Викриття злочину теж була боротьба, пекельно важка боротьба з вашого боку, професоре, — кинув Дохені.

— Так, справді боротьба, — підхопив Брейд з раптовим припливом енергії. Ненастанна боротьба перед лицем загрози втратити роботу й сім'ю й потрапити на електричний стілець. А все ж я переміг, — повільно закінчив він.

— І то переконливо, — додав Дохені.

Брейд засміявся, засміявся легко, радісно. Згадав про Літлебі. Цей жалюгідний слинько тепер не оббереться клопоту. Адже саме до очолюваної ним кафедри належали і вбивця, і його жертва. І Літлебі доведеться йти з цією паскудною справою до декана факультету, до цього брутального деспота, що ховає своє нутро за ґречною усмішкою. Деканові, своєю чергою, доведеться відбути розмову з ректором університету. Ректор даватиме пояснення членам ради опікунів, і врешті за всіх візьмуться газетярі.

Ніхто в цьому суспільстві не може почуватися безпечно й певно. Кожен має свої проблеми.

І доля усміхається лиш тому, хто має мужність боротись.