Іудаїзм і сіонізм
- Автор: Кичко Трохим Корнійович
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Жанр: Прочая религиозная литература
Электронная книга - «Іудаїзм і сіонізм». Краткое содержание книги:
У брошурі показуються ідейні джерела і реакційна суть сучасного іудаїзму й сіонізму, викривається антинародна політика єврейських буржуазних націоналістів у країнах капіталу як вірних слуг і зброєносців імперіалізму в боротьбі проти соціалізму і національно-визвольного руху в усьому світі.
Розрахована на широке коло читачів.
________________
Сучасний стан історичного розвитку суспільства характеризується загостренням боротьби між двома ідеологіями — буржуазною і комуністичною. Під прапором антикомунізму об'єдналися всі сили реакції — від американських імперіалістів і західнонімецьких реваншистів до різного роду буржуазних націоналістів і реакційних клерикалів.
Одним з найактивніших загонів антикомунізму є єврейський буржуазний націоналізм — сіонізм. Він часто прикриває свою ворожу ідеологію різними постулатами з іудейського віровчення, яке, як І інші релігії, служило і служить експлуататорським класам.
Прикриваючись вченням іудаїзму, пропагуючи створення єдиної надкласової єврейської держави, лідери сіонізму намагаються довести, що євреї всіх країн становлять наче б «єдину єврейську націю», пропагують класове співробітництво і відвертають увагу трудящих євреїв від сумісної з народами тих країн, де вони живуть, класової боротьби проти своїх і чужих гнобителів, від боротьби за демократичні свободи і мир.
Наклепницькими вигадками про переслідування євреїв та іудейської релігії в Радянському Союзі та інших соціалістичних країнах сіоністи разом з ідеологами імперіалізму намагаються затьмарити свідомість трудящих євреїв, паралізувати їх волю в боротьбі за соціалізм і комунізм, ведуть пропаганду, спрямовану на підрив єдності народів соціалістичних країн.
У боротьбі проти ідей комунізму сіоністи взяли на своє озброєння не тільки ідеологію єврейського буржуазного націоналізму, а й космополітизм та навіть антисемітизм, маскуючи все це віровченням іудаїзму.
Не останню роль в імперіалістичних і расистських планах сіоністів відіграють реакційні догмати іудейського віровчення про «богообраність» єврейського народу, його зверхність над іншими народами світу, про «землю обітовану», наступний прихід міфічного месії та інші.
Дана брошура має на меті допомогти читачеві, який цікавиться походженням іудейської релігії, розібратися в питаннях ідеології і моралі іудаїзму та його переплетення з сіонізмом — політикою реакційної єврейської буржуазії.
Освячуючи соціальну нерівність, вихваляючи багатих, Талмуд безмежно принижує, засуджує ам-гаарця. «Хай людина продасть все, що у неї є,— повчає Талмуд, — і візьме собі за жінку дочку сильних світу цього; не знайшовши дочки сильних світу цього, хай візьме дочку керівників синагоги або дочку назначся добродійності, або дочку меламеда (вчителя малих дітей). Але хай не бере дочки амгаарця, бо ам-гаарці — підлі, їх жінки — гадюки. Сказав раббі Єлізар: ам-гаарця дозволяється убити навіть в судний день, що випав на суботу. Сказав раббі Іоханан: ам-гаарця можна роздерти, як рибу»[17].
Разом з тим Талмуд, як і Тора, проповідує «гармонію» інтересів всього єврейського народу, «гармонію» класових інтересів за умов експлуататорського ладу, приховує класові суперечності. «Святе письмо» завжди закликало і закликає трудящих євреїв миритися з важким життям, бо «шляхи господні несповідимі і незбагненні».
Іудаїзм так само, як і християнство, іслам та інші релігії, завжди освячував іменем бога рабство й експлуатацію, з одного боку, і неробство експлуататорів — з другого. Багатство і бідність він оголошує однаково непорушним і вічним «божественним» законом.
Іудаїзм, як і всяка релігія, вчить мовчки підкорятися експлуататорам, засуджує протест і боротьбу за волю. В книзі Соломона, наприклад, говориться: «Бійся, сину мій, господа і царя, з заколотниками не знайся»[18], тобто не спілкуйся з ворогами експлуататорів.
Все законодавство Талмуда зводиться до захисту інтересів заможних, до охорони приватної власності. Талмуд містить у собі трактати, присвячені цивільному праву: Баба Кама, Баба Меція і Баба Батра. З питань, що там розглядаються (про права і обов'язки суб'єкта як власника, що володіє полем; про накладення арешту на майно боржника тощо), видно, що Талмуд захищає інтереси рабовласників, феодалів, поміщиків, купців. От чому він знайшов таке значне поширення в період середньовіччя.
Якщо до цього додати вчення Талмуда про підлеглість рабовласницьким законам, про заклик до миру між гнобленими і гнобителями, проповідь непротивлення злу насильством, про прощення ворогів і любов до них, то стане цілком ясно, що арсенал талмудистських ідей служив «сильним світу» не гірше, ніж їх озброєні загони. Таке вчення пізніше виявилось цілком придатним і для буржуазії.
Прогресивні мислителі минулого неодноразово виступали з критикою догматів іудаїзму і біблейських міфів. Ще в глибоку давнину Еліша бен Абуя, один з танаїв (тлумачів Тори), який жив у І ст. до н. е., поділяючи світогляд грецьких філософів-матеріалістів, піддав сміливій критиці Тору. За це іудаїсти віднесли його до числа тих, хто назавжди позбавлений «майбутнього життя».
У IX ст. н. е. у місті Балкі (тепер місто Балх в Афганістані) єврейський учений Хіві Габалкі першим підрахував суперечності в Торі і висунув 200 заперечень проти її божественного походження.
Критикуючи вчення Ветхого завіту, Хіві вказував на наявність в ньому абсурдних положень, приписів та інших нісенітниць. Заперечуючи культ, ритуали і обряди, Хіві Габалкі іронічно запитував: «Чому, поки тіло людини ціле, вона не вважається богоугодною, а коли частину тіла обріжуть, вона стає богоугодною?»[19]. Оскільки рабини вважали погляди Хіві небезпечними, вони спалили його твори, а самого автора прозвали презирливо Хіві ал Калбі, тобто собакою[20].
У місті Толедо (Іспанія) видатний мислитель, математик і поет Аврам Іби Езра (1093–1168 рр.) звернув увагу на те, що Мойсей не міг написати Тору, оскільки в його четвертій книзі змальовано смерть і оплакування самого Мойсея — цього міфічного «боговидця». Та Езра знав, що за антирелігійні дослідження його чекають переслідування й жорстокі кари, і тому свої відкриття зашифрував.
У XVII ст. твори Езри вперше розшифрував голландський філософ Барух (Бенедикт) Спіноза. Виразник інтересів передової буржуазії, яка вступала в боротьбу з феодалізмом і релігією, він продовжив і розвинув критику іудаїзму, скеровану проти самого існування релігійних уявлень.
Спіноза піддав ґрунтовній критиці іудейські твори, показав їх міфологічний характер. Він зірвав ореол святості з цих книг. З неприхованою ненавистю і люттю рабини зустріли його головний твір — «Богословсько-політичний трактат», в якому мислитель зосередив увагу на аналізі не первісних вірувань, а священної книги Іудаїзму — Тори. Спіноза довів, що П'ятикнижжя з його суперечностями написане не Мойсеєм. Ясніше за денне світло видно, писав він, що П'ятикнижжя написане іншим, тим, хто жив на багато років пізніше Мойсея (існування якого Спіноза помилково визнавав). «Оскільки в П'ятикнижжі багато такого, що не могло бути написано Мойсеєм, то звідси висновок, що необгрунтоване і абсолютно суперечливо розумові твердити, ніби Мойсей є автор П'ятикнижжя»[21].
Спіноза досконало вивчав текст кожної книги Тори, порівнював, зіставляв їх зміст, робив висновки. «Рабини, — писав він, — абсолютно безумствують; коментатори ж, яких я прочитав, говорять дурниці, вигадують І, зрештою, цілком спотворюють навіть мову»[22].
Іудейські священнослужителі прокляли Спінозу і цькували його, як «апекойреса» (безбожника).
За книгу «Безсмертя душі» в Амстердамі був доведений до смерті інший філософ-атеїст Урієль д'Акоста, який у 1623 році виступив проти Тори, Талмуда і заперечував релігійні свята й обряди. Амстердамські рабини розправились з д'Акостою за те, що він виступив проти основних положень релігійного світогляду.
Нещадно розправлялись рабини і з іншими своїми противниками. Так у XIX ст. письменник-атеїст І. Ертер і вчений С. Рапопорт були відлучені від общини з оголошенням їм «херему» (піддали анафемі). За наклепницькими доносами проповідники іудаїзму домоглись арешту відомого єврейського письменника А. Діка, засудження до заслання поета Л. Гордона, а твори цих авторів спалили як ворожі іудаїзмові.
Проти іудаїзму виступало багато інших прогресивних євреїв, у тому числі письменники Іосель Лінецький (твір «Польський юнак»), Аксенфельд («Обманутий світ»), Шолом Алейхем («Райське життя», «Учитель Бо-аз» та Ін.), І. Л. Перетц («Набожна кішка», «Мораль»). Названі автори викривали антинаукову, антинародну, реакційну суть іудейської релігії. За це релігійні фанатики переслідували їх, оголошували антисемітами. Іоселя Лінецького, наприклад, вони схопили і кинули у річку, намагаючись втопити.
Методи, до яких вдавалися іудаїсти в боротьбі проти своїх противників, перевершують навіть католицьку інквізицію. Згаданий вже «теоретик» іудаїзму рабин Мойсей бен-Маймун — Маймопід (1135–1204 рр.) в книзі «Хазака» («Міцна рука») давав такі людиноненависницькі настанови для віруючих євреїв:
«Тих, хто заперечує П'ятикнижжя і пророцтво, слід вбивати; хто в силі вбивати їх відкрито мечем, повинен це робити, а хто ж ні, то повинен користуватися різними обставинами, щоб заподіяти їм смерть; якщо, наприклад, єврей бачив, що хтось з людей цього роду упав у криницю, в якій е драбина, він повинен не допустити його порятунку і забрати драбину, виправдовуючись перед ним тим, що йому потрібна драбина, щоб зняти сина з даху, і що він потім поверне її йому»[23].
Така настанова проповідників іудаїзму цілком відповідає «святому письму» Талмуда, який повчає: «Хто гудить слова законовчителів, заслуговує природної смерті; хто сміється над словами талмудичних мудреців, того покарати киплячим виверженням; того, хто перестає вивчати слова Тори, щоб зайнятись розмовою, нагодувати розжареним вугіллям»[24].
До речі, старанність Маймоніда в боротьбі з інакомислячими не врятувала його самого від переслідування рабинів. Характерно, що в боротьбі проти його прихильників рабини звернулись за допомогою до католицької інквізиції.
Не витримує наукової критики також учення іудаїзму про месіанізм. Ідею месіанізму в іудаїзмі було оформлено складачами Талмуда в період панування Риму, тобто тоді, коли Іудея остаточно позбулась своєї політичної незалежності і коли будь-який опір велетенській Римській державі був безнадійним.
17
Библия. Кн. притчей Соломонових, гл. 24, стих 21.
18
Там же.
19
М. Беленький. Хиви Габалки и его возражение против божественного происхождения Ветхого завета. Журн. «Вопросы истории религии и атеизма», изд-во АН СССР, 1958. № 6, стор. 419.
20
Див. М. Шахнович. О происхождении и классовой сущности иудейской религии. Сб. «Наука и религия», М. 1957, стор. 354.
21
Б. Спиноза. Избранные произведения. М., Госполитиздат, 1957, т. II, стор. 132–133.
22
Там же, стор. 143–144.
23
Див. М. Й. Шахнович. Реакционная сущность иудаизма. М. — Л., 1960, стор 130.
24
Талмуд, трактат Берахот, 57-а.