Згори вниз. Книга страхів
- Автор: Малярчук Таня
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3727-5
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Згори вниз. Книга страхів». Краткое содержание книги:
Бабина свекруха ненавиділа її всім тілом.
Вона прийшла до баби в лікарню і сіла біля ліжка.
- Що, вмирає? - спитала вона.
- Вмирає, - відповіла баба, дивлячись в білу лікарнянську стелю.
- Оце тобі абись знала, як приїздити звідтам і влаштовувати тут гризоту.
Баба мовчала, і її свекруха теж. Але я думаю, між ними тоді вперше і востаннє не було ненависті.
- Що тобі принести? - раптом спитала свекруха. - Може, шоколяди?
- Я не хочу, дякую.
- Слухай, може, сто грам принести? Не зашкодить, - свекруха засвітилась. Вона пропонувала бабі найсокровенніше, що в неї було. Пізніше вона стала великим любителем випити, але ніколи не перетворилась на алкоголіка, як буває з чоловіками. Вона пила інакше, по-жіночому.
- Знаєте що, - сказала баба, - принесіть мені багато шпульок білої нитки, десятки, в магазині знають, «Ірис», і гачок для плетіння.
- Ади, нащо тобі ниток?
- Буду плести покривало.
- Знайшла час! Дитина вмирає, а їй плести забагло!
- Я вас ніколи нічого не просила, а зараз прошу. Принесіть мені нитки і гачок.
- Хіба виплетеш саван дитині на домовину, - буркнула свекруха і, розлючена, пішла геть.
Але нитки і гачок таки принесла. Того ж дня. Без слова кинула на ліжко і зникла.
Баба взяла в руки гачок, взяла нитку і так сиділа кілька годин, бо плести не вміла. А потім сама здогадалась, як треба, і за кілька ночей виплела величезне біле мереживне покривало. Жіночки в палаті - знані майстри рукоділля - казали, що ніколи такого не бачили, що баба неправильно плете, що треба інакше робити петлю.
Тато, звичайно, не помер. Свекруха після всього зненавиділа бабу ще дужче. З усієї родини вона тільки мого тата трохи ніби любила. Коли йому було шість років, вона давала йому тайкома випивати сто грам самогону і нічого за це не просила, тільки сказати: «Бідна баба».
Раз на тиждень у Дземброню приїздить пересувний магазин вуйка Яреми, так звана «підвода». Магазин складається з коня і фіри. На фірі Ярема привозить людям найнеобхідніші речі, які неможливо виростити на городі або зробити власноручно.
Я домовляюся з Яремою, що мені привезти наступного разу, і він завжди привозить.
Мило, пральний порошок, шампунь, зубну пасту, зошити, свічки, консерви кільки в томатному соусі «Чукча-рибак» і морської капусти, олію, газети, дешеве китайське взуття і калоші.
- Що то є? - спитав Ярема, даючи мені дві упаковки гігієнічних прокладок.
Я не знала, як йому пояснити, але видно, що Ярема і сам знав, просто йому кортіло мене спитати, подивитись, як я буду викручуватись.
Яремі десь п'ятдесят років. Він гендляр, але дуже приємний.
- Е, повидумували тепер всяке різне, - сказав Ярема, - колись такого не було. Колись текло по ногах, і так мало бути! Дівка сиділа вдома! А коли десь ішла, а текло по ногах, то хлопи реготали, і так мало бути! Значить, дівку вже треба брати.
- Але ж не може бути завжди так, як було колись, - сказала я.
- А чого не може? Колись було ліпше, як тепер. То хіба погано, аби зараз було так само ліпше? Моя мала такі хоче сего (Ярема киває на гігієнічні прокладки). Але я їй сказав, що нє, і на тому конец! Нехай по ногах тече, аби я знав. Як не буде текти, то буде гірше: або хвора, або вагітна.
Ярема дуже жвавий і хитрий. Ця хитрість не робить його злим і небезпечним, навпаки, здається, ніби він все знає, але поки що мовчить. Дбає тільки за себе, але коли треба, він не відмовить у допомозі. Можливо, він дбає за себе лише для того, щоб потім, коли прийде час, він зміг комусь справді дуже серйозно допомогти.
Коли я його прошу привезти мені якісь речі, він завжди привозить найкраще з можливого. Видно, що довго вибирає.
Давніше він був привіз мені невідомо звідки дорогу губну помаду яскраво-червоного кольору. Дуже цим тішився.
І я її купила, хоч ніколи губними помадами не користуюсь.
Ярема єдиний з усіх, кого я тут досі зустрічала, не спитав, звідки я, що тут роблю, чи надовго. Напевно, порозпитував в інших, без сумніву порозпитував, бо він інакше не міг, але мені не промовився й словом. Поводиться зі мною так, ніби я живу тут споконвіку.
- А ви знали Франя? - спитала я у вуйни Миці, повертаючись із закупів.
- Знала, а що тобі?
- Який він був?
- Та такий був, як і всі ми. Трохи инший, але такий.
- Я живу в його хаті, і хотіла би знати про нього більше. Що він робив? Чи був добрий? Про що він розповідав?
- Фодеграфії робив, більше нічого. Не мав нічого, тільки той апарат, що робить фодеграфії. Гори знимкував, робив фодеграфії і складав їх на купки. Коли робив фодеграфії, то замикавсі, завішував вікна, але то все єдно було видно. Таке світло звідти било, фіолетове. Люди думали, що він відьмак і щось собі там таке пороблєє, аби була всім біда. Люди його боялисі за то. А він фодеграфії робив, я то знала.