Скарб Вовчої криниці

Маленький Костик тільки зітхнув і докірливо глянув на Сергійка синіми очима.

Сергійко теж було засунув руки в кишені, але відразу ж їх витяг і з гіркотою промовив:

— Ех, хлопці!..

— У мене зіпсувалося триста грамів ковбаси, а в Костика два десятки вареників! — суворо сказав Славка. — Сам говорив: «Коли ми надумали стати дослідниками — нас ніщо не спинить!» — і сам з-за якогось дівчиська зірвав експедицію! Хіба так роблять товариші? Костику, скажи: роблять так товариші?

Костик зніяковів і не знав, що відповісти.

— Ходімо до штабу — поговоримо! — Славка повернувся і попрямував до сарая. Сергійко покірно пішов за ним.

— Ви ж розумієте, хлопці, не можу я її тепер залишити. Дівчина з далекого краю, тут їй все незнайоме, навкруги ліс, — виправдувався Сергійко. — А дядько Максим залишив її на мою відповідальність!..

Не міг же Сергійко признатись, що Томка просто нехтувала його відповідальністю.

— Давайте й її візьмемо з собою! — запропонував Костик.

— Ну ні, — рішуче відкинув Костикову пропозицію Славка. — Це тобі не якась прогулянка, а експедиція, можливо навіть з науковою метою. Доведеться переборювати всякі труднощі, а вона ще хникати почне.

Сергійко подумав, що Томка, чого доброго, швидше їх примусить хникати, аніж захниче сама, але вголос промовив:

— Відкладемо експедицію. Зараз нічого не вийде.

— А у нас так говорять: «Взялся за гуж — не говори, что не дюж!» — раптом почувся біля хлоп'ят задьористий Томчин голос.

Нітрохи не бентежачись, ніби вона вже давно знала всіх трьох, Томка підійшла до них і сіла, відсунувши трохи вбік Костика.

— А про яку експедицію ви говорите? — з цікавістю запитала вона.