Антологія української готичної прози. Том 1
- Автор: Винничук Юрий Павлович, Колектив авторів
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-6944-3
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Антологія української готичної прози. Том 1». Краткое содержание книги:
У цій книжці українську моторошну прозу XVIII – ХІХ сторіч представляють твори Григорія Квітки-Основ’яненка, Івана Барщевського, Михайла Чайковського, Івана Гавришкевича, Пантелеймона Куліша, Володимира Росковшенка, Євгена Згарського, Леопольда фон Захер-Мазоха, Наталі Кобринської та багатьох інших авторів.
Журилась вона, журилась, далі треба за розум узятись, щоб з плечей усього не попропивав їй п’яниця. Нічого не кажучи, стала його у хаті запирати, а сама піде або баштан полоти, або коноплі брати, щоб було чим прогодуватись. Що ж? Вернеться додому, хата пустісінька! Проклятий Нечипір виліз у вікно, та й шукай його. Треба їй шатнутись по шинкам: де пояс заставлений, де шапка заложена, викупа, сердешна, на останні гроші! Далі знайде його де-небудь у шинку під лавою або під плотом; розбудить, розштовха, тягне додому, і виговорює, і лає, а сама, через таку лиху годину, тільки що плаче.
Далі, бачивши, що його й лайка не бере, і він знай своє товче – пити та і пити! – нічого робить, дума: хоч гріха на душу озьму, а вже не дам йому волі. Ото приволочивши його із корчми, защепнула двері та й каже:
– А що, Нечипоре? А до чого отсе ти мене довів? Лайки не слухаєш, горя мого не поважаєш, п’єш у свою голову; попропивав усю батьківщину, а через тебе і я свою материзну потратила, то платячи за тебе, то викупаючи тебе з шинків; а тепер довів, що мені тільки за старцями йти; була я і хорошого, чесного роду, а як утопила свою голову за тебе, прирожденного п’яницю, та по тобі і я стала послідніша усіх на селі. Хіба хочеш так пропасти, як і батько твій? Так пропадай же собі як знаєш, а я знаю, що поки я жива, так не дам тобі волі шлятися та пиячити. Доки мені і терпіти? Через закон переступлю, а по-своєму зроблю. – Та засучивши рукави, каже: – Хоч гріх жінці мужа бити, а нехай Бог простить! – та з сим словом – черк його у пику, а далі удруге, утретє, удесяте, та за волосся, та тусанами – бо баба собі здорова була, а він такий, що ні на що і дивитись було; та ще перепивсь, так не здужав і скіпки підняти, не то щоб оборонитися від жінки.
А вона його б’є, а вона його тасує, та знай приговорює:
– Не пий, не п’янствуй, не пропивай худоби; сиди дома, заробляй чим-небудь та годуй і себе, і бідну жінку; ось так тобі, ось так тобі, бусурмену католицькому, гаспидському мужикові!..
Била, била, та аж утомилась, і сіла на лавку, і каже:
– А бодай тебе сей та той, що ти мене і до гріха довів і втомив мене нінащо. Устань, кажу тобі! (Бо вже сердешний Нечипір аж не зміг і стояти, та присів долію.) Устань та кланяйся жоні, щоб я тебе простила, що ти так мене втомив.
Нігде Нечипорові дітись! Кланяється, сердека, просить, щоб вона його простила за те, що втомилась, бивши його, і обіцяв уже не пити і не втікати а дому, хіба вона його куди пішле.
Відпочивши, Пріська помилувала мужика і каже:
– Не журись, сякий-такий сину! За битого двох небитих дають, та ще й не беруть. А коли не будеш слухати, то от тобі кажу, що ще буду бити, та опісля і панотцеві висповідаюсь, що проти закону пішла.
Еге, та наша Пріська направила мужика! Вже не то щоб не пив: не проливав козак, як де лучалася чарка; та тільки у кунпанії, чи на весіллі, чи на хрестинах; та вже не те, щоб йому шлятись по шинкам та за чарку горілки чортякам душу віддавати: сидить вдома і з двора нічичирк! Узявсь – нічого робити! – латати старі кожухи, стала й копійчина перепадати. Пріська усе збира, та радується, та й думає: з ледачого, мабуть, буде що-небудь і путнє.
Оттак пройшли Різдвяні м’ясниці, прийшла й масниця. Що то вже кортіло нашому Нечипорові, щоб то драла дати, та погуляти на останніх днях, так зовсім не можна: Пріська так реп’яхом за нього і держиться, і не можна йому без дозволу вийти з хати, а свита, і чоботи, і шапка у неї у скрині.
На саме пущання, що на піст, вона йому і каже:
– Піди лишень, Нечипоре, до служби, на сім тижні будеш говіти. Та гляди ж ти мені: щоб ти зараз з церкви і був тут. Коли прийдеш зараз, то дам тобі обідати, бо в нас є й вареники: я придбала і масличка, і сметанки, а коли добра буду, то й чарку горілки дам, та й заговіємо, як довг велить. Коли ж зараз не вернешся та підеш куди пити, то от побожусь тобі, що такими товчениками тебе нагодую, що будеш мене довго тямити!
Пішов наш Нечипір, та тільки ж ми його й бачили! Налагодила Пріська і обідати, а його нема. Пообідавши, пішла до сусіди, далі вернулась додому, а його нема. Пополудновала сама, а його нема. Вийшла на вдвір’я, кожного, хто йде, питається: чи не бачили мужика? Ніхто не бачив. Уже й вечір, а його нема! Насилу вже, гульк! – лізе додому у пізній вечір ні живий ні мертвий і слова не промовить: язик одубів, і сам себе не тямить, і де він, і що він є таке на світі. Сопе та мовчить, й очей, що заплили йому горілкою, не розведе.
– Побила мене лиха година та нещаслива, – зараз гукнула на нього Пріська, – от із сим дурнем, п’яницею, волоцюгою! Де ти там у гаспида таскавсь? Іще навдивовижу, якось добрів і знайшов свою хату. Бач, як нарізався, що й слова не промовить! Бог дав людям пущання, щоб заговіли любенько з жінками та з діточками, а я за слізоньками світу не бачила, сидячи сама собі у хаті, як у темниці. Отже, далебі тобі кажу, що знов приймусь за тебе, та так тебе повчу, що й довіку не озьмешся за чарку. Так що ж бо: хоч йому кажи, хоч не кажи, він нічого і не тямить!