Засліплення
- Автор: Канетти Элиас
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Юніверс
- ISBN: 966-7305-85-6
- Переводчик: Олекса Логвиненко
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Засліплення». Краткое содержание книги:
Його взяте за наріжний камінь неприйняття смерти майже спонтанне: це — здорова реакція життя на небезпеку його гвалтівного припинення. Поступово основним методом його неприйняття смерти стає саме чинник насильства. Для Канетті огидна смерть, і тому він так категорично заперечує війни — ці фабрики смерти. Ось прикметний образ із його нотаток 1942 року: «Він відірвав мені ліве вухо. Я відібрав у нього праве око. Він вибив мені чотирнадцять зубів. Я зашив йому рота. Він ошпарив мені зад. Я вивернув йому навиворіт серце. Він з’їв мою печінку. Я випив його кров: ВІЙНА».
Війни XX ст. незрівнянно більш убивчі, аніж попередні. Саме тому особливою позицією письменника, захисника життя, сьогодні має стати протистояння своєму часові як епосі масових смертей. Лише так, і не інакше, можна й треба розуміти Канетті. Він знав, що термоядерна зброя загрожує винищенням цілому родові людському, і вимагав зробити висновки, що звідси випливають. Ще 1957 року, ведучи мову про великі держави, Канетті зауважив: «Війна між ними стає все більше неможливою... Конфлікт за всіх умов означав би цілковите винищення обох сторін», а 1965 року звернув увагу на можливості, що з’являлися у зв’язку з цим: «Існування такої зброї вперше в історії людства веде до угоди про необхідність миру».
Перед нами один з вельми ранніх прикладів нового мислення XX сторіччя.
Думки про смерть були спонукою до написання третьої п’єси Канетті. Іноді у нас її назву перекладають як «Приречені», та це навряд чи правильно — і за формою, і за суттю. Мова в ній іде не про приречених, тобто не про людей, які загалом знають, що помруть, а про «обмежених у терміні», тобто про тих, котрі знають, коли помруть.
Як у «Весіллі» та «Комедії марнославства», місце дії п’єси абсолютно умовне, а час — не визначений. Хоча воно не в минулому і не в теперішньому, а радше в майбутньому. У пролозі двоє розмовляють про те, як жахливо було раніше, коли не знали дня своєї смерти, повсякчас очікували на неї й повсякчас боялися її, і як чудово тепер, коли кожний уже з самого свого імени дізнається, скільки років йому відведено прожити: доки його «мить» не настала, він нічого на світі не боїться. Головна ж дія «Обмежених у терміні» складається з багатьох прикладів, які свідчать, що страх далеко не зник, а лише змінив свої форми, і горя в людей аніскілечки не убуло.
Героя звати Фюнфціх[2]. Інакше кажучи, жиги йому визначено піввіку. Проте він не хоче з цим змиритися. Ні, не з мізерністю терміну, а з тим, що він кимось або чимось визначений і що люди, які несуть заважкий тягар цієї визначености, глибоко нещасливі. І Фюнфціх повстає супроти чинної системи: він продовжує жити після того, як термін вийшов, а відтак руйнує віру в незмінність системи і в неї саму. Одначе полегші не настало. Канетті не впевнений, що краще: знати, коли настане твій кінець, чи не знати. І оця невпевненість, мабуть, саме те, що приваблює у його найменш сценічній п’єсі: адже вона у своєрідний спосіб відображає важливі риси його мистецького обличчя — некатегоричність, недогматичність, діалектичність.
Некатегоричність, недогматичність, діалектичність Канетті сформували ідею праці всього його життя «Маса і влада». Поставивши останню крапку, він записав у свій нотатник: «Тепер я кажу собі, що мені пощастило схопити сторіччя за горло». Можливо, це висловлювання надто гарне, мабуть, йому не вистачає скромности, проте засадничо воно правильне.
«Маса і влада» й супутні до неї статті — це за жанром щось, що перебуває поміж наукою й мистецтвом. І річ не просто в стилі, як завше, у Канетті, насиченому, стислому, образному. Порушуючи проблеми з царини соціології, він тут-таки створює образ володаря й образ натовпу; інакше кажучи, породжуючи щось мистецьке, одначе коштом засобів і доказів науки. Художній образ, проте, здатний виявитися, так би мовити, ширшим самого себе; він рокований на це власною природою.
Що не таланило Канетті у працях теоретичних, пощастило зробити в дивовижному романі «Засліплення», який його й уславив. Роман увібрав у себе проблематику чи не всіх інших книжок письменника, причому (що робить його особливо дивовижним) ще до того, як вони були написані.
2
П’ятдесят (нім.).