Все буде добре

Знайшовши олію, Сашко змастив рипучі двері до своєї кімнати. Виніс із кімнати килими й витріпав їх, уявляючи, як розправляється з невідомим суперником. Трясь-трясь – аж луна йшла. Повернув килими й протер шибки вологою ганчіркою. Пройшовся туди-сюди – і залишився задоволеним результатом своєї роботи.

– Ой леле! Оце онучок, оце молодець! – не могла натішитись баба Ганя. – Від того скрипу спокою нема. Бровко пробіжить, а мені вже – наче ціла хата людей.

Почувши своє ім’я, Бровко, великий сірий пес невідомої породи, чкурнув на вулицю.

На хвилі робочого ентузіазму Сашко відремонтував лійку, вориння[6] для курей та допоміг пересадити кущі смородини. До обіду хлопець відважно боровся з колорадськими жуками й познайомився з дерев’яною конструкцією з обшарпаною зеленою фарбою – туалетом, де ледь не провалився у смердюче відро. Зрештою сів за стіл: на подяку бабуся спекла пишні пироги з капустою та картоплею.

– Притомився, мабуть? – поцікавилась баба Ганя, коли Сашко ліниво відсунув від себе пусту тарілку. – Тут неподалік є ставок. Не те що наш зворик[7]. Може, хочеш піти скупатися?

Хлопець глянув за вікно: сонце висіло в зеніті, змушуючи Бровка дивитись на світ з-поміж лопухів із висолопленим язиком, – та погодився. Отримав від бабусі чіткі вказівки довго у воді не сидіти й не заблукати, узяв рушника й вийшов на перше знайомство зі своїм новим тимчасовим домом.

Бистриця зустріла Сашка заболоченою дорогою й зацікавленими поглядами. Хлопець упевнено крокував зеленою вулицею, роздивляючись місцеві хатини. Усі – наче з одного тіста ліплені й такі різні водночас. Оточені парканами з гілок чи старих дошок – більше для краси, ніж для захисту, – білолиці, під чорнявими стріхами, з дерева чи з білої цегли. У кого – повні рожі в тіні розлогих груш, яблунь, вишень та черешень, у кого – зелень по коліно. Коло деяких хатин стояли дерев’яні гойдалки. У дворах на ланцюгах дрімали кудлаті пси, відганяючи хвостами великих чорних мух. І з кожного подвір’я пара-дві очей проводжали хлопця. Молодші здивовано вивчали Сашка, а старші відкладали справи й дивились услід, про щось неголосно перемовляючись. На перших двох вулицях, які минув хлопець, це викликало посмішку, однак потім від надмірної уваги почала свербіти спина.