Відкрите суспільство та його вороги
- Автор: Поппер Карл Раймунд
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Олександр Буценко
- Жанр: Общественные науки, социология
Электронная книга - «Відкрите суспільство та його вороги». Краткое содержание книги:
Володимир ШКОДА, професор, доктор філософських наук, Харків
18.11. Щодо цієї програми див. Н. о. М., 46 = GA, Series I, vol. VI, 545 — ME, 4, 430). Пор. пункт (1) з текстом до примітки 15 до розділу 19.
Можна зауважити, що навіть в одному з найрадикальніших тверджень, зроблених Марксом у «Зверненні Центрального комітету до Спілки комуністів» (1850), він розглядав прогресивний податок як щонайреволюційніший засіб. Наприкінці звернення, у фінальному опису революційної тактики, що досягає апогея в бойовому вигуку «Безперервна революція!», Маркс пише: «Якщо демократи пропонують пропорційний податок, робітники мусять вимагати прогресивний; якщо самі демократи пропонують помірковано-прогресивний податок, робітники повинні наполягати на податку, ставки якого зростають так швидко, що великий капітал при цьому повинен загинути» (Н. о. М., 70 — ME, 7, 234 і особливо примітку 44 до розділу 20).
18.12. Щодо моєї концепції послідовної соціальної інженерії див., зокрема, розділ 9. Щодо політичної інтервенції в економіку і точнішого пояснення терміну інтервенціонізм див. примітку 9 до цього розділу І текст.
18.13. Я вважаю цю критику марксизму дуже важливою. Вона згадана в розділах 17-18 моєї «Убогості історицизму» і, згідно з висловленою там думкою, її можна парирувати, запропонувавши історицистську моральну теорію. Але лише за умови, що цю теорію сприймають (див. розділ 22, зокрема примітки 5 і наст. та текст). Марксизм може уникнути звинувачення в тому, що він учить «вірі в політичні чудеса». (Цим терміном завдячуємо Юліусу Крафту.) Див. також примітки 4 і 21 до цього розділу.
18.14. Щодо проблеми компромісу див. примітку в кінці абзаца розділу 9, до якого відноситься примітка 3. Щодо обгрунтування зауваження в тексті — «Вони не планують для суспільства в цілому» — див. розділ 9 і мою «Убогість історицизму», ІІ (зокрема, критику холізму).
18.15. Ф. А. фон Хаєк (див., скажімо, його Freedom and Economic System, Chicago, 1939) наполягає на тому, що централізована «планова економіка» може бути вкрай небезпечною для особистої свободи. Але він також підкреслює, що планування свободи необхідне. («Планування свободи» обстоює також і Мангейм у своїй праці Man and Society in an Age of Reconstruction, 1941. Але оскільки його ідея «планування» виразно колективістська і холістсьха, я переконаний, що вона мусить вести не до свободи, а до тиранії. І, звичайно ж, Мангеймова «свобода» походить від Гегеля. Див. закінчення розділу 23 і мою працю, цитовану наприкінці попередньої примітки.)
18.16. Це протиріччя між марксистською історичною теорією і російською історичною реальністю обговорюється в розділі 15, примітки 13-14 і в тексті.
18.17. Це інше протиріччя між теорією Маркса та історичною практикою. На відміну від згаданого в попередній примітці, це протиріччя викликало багато суперечок і спроб пояснити справу через запровадження допоміжних гіпотез. Найважливішою з-поміж них є теорія імперіалізму і колоніальної експлуатації. Вона стверджує, що революційний рух зазнає краху в тих країнах, у яких пролетаріат укупі з капіталістами збирають плоди там, де сіяли не вони, а гноблені тубільці колоній. Цю гіпотезу, що її, безперечно, спростовує розвиток країн, подібних неімперіалістичним країнам малих демократій, буде обговорено повніше в розділі 20 (текст до приміток 37-40).
Багато соціал-демократів витлумачували російську революцію, відповідно до Марксової схеми, як запізнілу «буржуазну революцію», наполягаючи на тому, що ця революція була пов'язана з економічним розвитком, паралельним «індустріальній революції» в більш розвинутих країнах. Одначе така інтерпретація передбачає, звичайно, що історія мусить узгоджуватися з Марксовою схемою». Насправді ж, така есенціалістська проблема, чи являє собою російська революція запізнілу промислову революцію або ж передчасну «соціальну революцію», носить суто вербальний характер; і якщо вона створює певні труднощі в самому марксизмі, то це свідчить лише, що марксизм стикається з вербальними труднощами в опису подій, яких не передбачили його засновники.
18.18. Вожді могли вселити в своїх послідовників захоплену віру в їхню місію — визволення людства. Однак ті самі вожді були також відповідальні за остаточний крах своєї політики й занепад руху. Цей крах був зумовлений великою мірою їхньою інтелектуальною безвідповідальністю. Вожді запевнили робітників, що марксизм є наукою і що інтелектуальний бік руху перебуває а найкращих руках. Проте вони ніколи не приймали науковий, тобто критичний підхід до марксизму. Доти, доки вони могли застосовувати марксизм (а що є легшим за це?), доти, доки вони могли витлумачувати історію в статтях і промовах, вони були інтелектуально задоволеними. (Див. також примітки 19 і 22 до цього розділу.)