Валеріан та місто тисячі планет

Він вийшов з ліфта й пішов іншим коридором. Там було темно, окрім синього освітлення уздовж підлоги. Коридор закінчувався дверима, що вели до ізольованої кімнати. Філітт набрав свій код і двері розчинилися. Обидва К-Трони залишилися чекати свого командира зовні.

Усередині кімнати був капітан К-Тронів. Він незворушно стояв і невтомно тримав зброю. Сама кімната, як і коридор, була тьмяно освітлена, а в дальньому її кінці бовваніла обгорнена темрявою постать. Її біологічні дані виводилися на екран. Вона безживно сиділа на стільці й не падала з нього тільки завдяки мотузкам по всьому її тонкому тілу. У тьмяному світлі можна було розрізнити блиск медичних інструментів та голок різноманітних крапельниць, що стирчали з її рук.

Хтось із Філіттових людей, нахилившись, щось кричав їй в обличчя, вимагаючи інформації. Постать на стільці мовчала, викликаючи лють у своїх катів.

Ще один з підлеглих перебував за пультом і спостерігав за показниками. Коли двері прочинилися, він залишив робоче місце й став за спиною командувача. Філітт нетерпляче спостерігав за ходом допиту.

— Є щось? — запитав він.

— Ми випробували все, що знаємо, — відповів підлеглий, — але досі не витиснули й слова з нього.

Обличчя командувача покривилося в гримасі. Погано. Він добре завчив, що тортури — то є витончене мистецтво. А з чужинцями часто було важко з’ясувати, на що вони зреагують. Не можна було надто перебирати міри, бо ж тоді або зізнання будуть цілковито неправдиві, або, що гірше, суб’єкт помре, так і не видавши потрібної інформації. А з другого боку…

— Збільшіть дозу, — наказав він. Чоловік кивнув, повернувся на пост і натиснув кілька кнопок. Кілька різних видів рідини повільно потекли по трубках у тіло допитуваного. Допитуваний зігнув дугою спину, з його голови спав каптур, зробивши видимим бліде, спотворене від болю обличчя. Крізь його шкіру просвічувало світло, ніби блиск перлин, за винятком тих місць, де шкіра була знебарвлена від побиття.

Його рот був розкритий і покривлений від болю, але істота вперто мовчала.

«Бісова ковінька! — подумав Філітт. — У мене закінчується час».

І вирішив:

— Якщо він не заговорить за годину, покінчіть із ним.

— Слухаюсь.

Командувач повернувся, щоб вийти, але, залишаючи кімнату, шепотом звернувся до капітана К-Тронів:

— Якщо операція піде шкереберть, ви знаєте, що вам слід робити.

Капітан К-Тронів кивнув один раз нелюдською головою. Перед тим, як вийти, ставши так, щоб ніхто більш у кімнаті не міг цього побачити, Філітт обережно вручив роботові маленький пристрій для зберігання інформації.

«А тепер — на засідання», — подумав він і випростав плечі, ніби готуючись до бою.

Філітт і справді готувався до бою — у певному сенсі.