Радіоп'єси
- Автор: Бахман Ингеборг
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ВНТЛ-Класика
- ISBN: 966-8849-12-4
- Переводчик: Лариса Цибенко
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Радіоп'єси». Краткое содержание книги:
«Цикади» — це філософсько-музична інтерпретація Платанової притчі про долю тих, хто перестав «їсти, пити й кохати, щоб безперестанку співати». Мотив ескапізму, поданий у середземноморських шатах, це історії людей, які прагнуть піти від дійсності у світ ілюзій і мрій. Дія відбувається на острові, якого «не існує».
«Поетичний твір, що вражає нас просто в серце, а розум приводить у захват», — сказав Вернер Вебер про найвідомішу радіоп’єсу Інґеборґ Бахман «Добрий Бог Мангеттену», за яку вона отримала Премію сліпих ветеранів війни. Це драматична балада про кохання між двома молодими людьми: Яном, чоловіком зі Старого світу, та Дженніфер, дівчиною з Нового Світу. Їхня випадкова зустріч у Мангеттені переростає в почуття поза часом і простором, яке, урівнобіж з рухом ліфта у небосязі, піднімає їх вище й вище, до сонму «вічних закоханих». Однак за межею вічності — смерть. Любовні сцени чергуються із засіданнями «високого суду», звинуваченим на якому постає утаємничений Добрий Бог. Усі три радіоп’єси об’єднує одне устремління: вийти за межі буденною, пересічного й сірого в нашому житті.
ЯН Ти, напевно, раніше була дуже гордою, і тепер я дуже гордий за Тебе. Зненацька стурбований. Дженніфер!
ДЖЕННІФЕР Це нічого. Мені запаморочилося в голові. Бо Ти кохав мене, або тому, що Ти знову мене кохатимеш. Обійми мене міцно.
ЯН Більше нічого не кажи! Ми за мить будемо там. Я покладу Тебе на свіжі простирадла, дам напитися, піднесу лід до чола й дам сигарету. Не кажи більше жодного слова!
ДЖЕННІФЕР Мені здалося, що я непритомнію. Пробач мені. Я не знала, що від цього можна зомліти.
У залі суду
СУДДЯ І Вам подати прохолодного напою? Сигарету?
ДОБРИЙ БОГ Достатньо ковтка води.
СУДДЯ Тридцятий поверх, звичайно, краще, ніж сьомий, та й обидва вони — значно краще, ніж жити внизу, біля самої землі. Надто тут.
ДОБРИЙ БОГ Скрізь. Нагорі повітря розріджене. Звукові хвилі скочуються по стінах донизу. Усе так зримо занурюється туди, у русло ріки, яка несе сплавний ліс, колишніх супутників життя, старі незгоди, безпомічних плотарів з недалекосяжними цілями. Мініатюрне видання буденності забавляє. Розглянутий з певної віддалі, здоровий глузд зморщується до малих розмірів і до відчаю уподібнюється гранові тупості.
СУДДЯ необачно Обоє, напевно, давно вже втратили його, здоровий глузд.
ДОБРИЙ БОГ незграбно І це кажете Ви? Що спонукує Вас це казати?
СУДДЯ Проникливість.
ДОБРИЙ БОГ Справді? Оскільки є щось у високості, де не живуть орли. Свобода. Чудовисько, яке оволодіває фалангою закоханих і сліпо її захищає.
Тому доти, доки я можу думати, я ходитиму слідом за тією циганкою, яка невідомо звідки з’явилася й ніде не має своєї домівки, а полюбляє орлині гнізда. — Яка ходить так низько згорблена, і раптом здіймається понад асфальтом, щоб ноги її не залишали жодних слідів —
За любов’ю, я міг би сказати —
За нею, якої ми не можемо схопити й привести сюди, яка ніколи нічого не викаже.
Її ніде не знайдеш. Навіть там, де вона саме зараз була.
І я міг би заприсягнутись, що вона, та, яка ще вчора любила тих двох, заквітчувала кактуси пурпуровим цвітом і велично здіймала в темряву ночі мальви, любить сьогодні уже двох інших, доторкає тремтливі мімози —
Я міг би сказати, що вона не має докорів совісті, а тугіше шнурує свій чорний корсет, і вихором вертить червону спідницю, і знову комусь затьмарює світ невмирущими від смутку очима!
СУДДЯ Це неможливо сприйняти розумом. Звісно, цього тут не осягнути. Однак те, що тут можна сприйняти, це — факти… Перегортає папери. Як виглядає тридцятий поверх?
ДОБРИЙ БОГ Кімната ясніша за день. Коли повертаєшся із закупок, смажиш в кухонній ніші рибу з прісними, витрішкуватими очима; у ванній кімнаті переш пару шкарпеток і пару панчіх, вішаєш їх на перекладину зі сталі, на якій також можна виконувати гімнастичні вправи, якщо більше немає нічого до діла. Це вже можна назвати «вдома». Деколи можна перехилитися через вікно, смикнути очерету й соломи з реклами мітел та віників і наклеїти їх на стіні, щоб кімната ще більше скидалася на гніздо. Двері завжди зачиняєш двічі, хоча й встаєш з ліжка втретє, щоб перевірити, чи вони зачинені. Виходиш усе рідше й рідше. Сигарети закінчуються, і один з двох хоче піти їх купити, та, врешті-решт, вони роблять це разом.
СУДДЯ Листи від білок?
ДОБРИЙ БОГ У величезній кількості. Їх ставало все більше й більше. А Біллі й Френкі танцювали на коридорі туди-сюди й підглядали крізь замкову щілину.
У коридорі готелю
БІЛЛІ Ах, як добре, що про це ніхто не знає![59]
ФРЕНКІ Чого не знаю, про те і не гадаю.
БІЛЛІ Поет, недоумкуватий. Що Ти вигадаєш для дівчини?
ФРЕНКІ Під три чорти її!
БІЛЛІ А для нього?
ФРЕНКІ Він хитрий, однак саме це його й знищить. Набреха, крутій, світ зовсім гнилий!
БІЛЛІ Та кажи вже!
ФРЕНКІ Іспанські тортури.
БІЛЛІ Іспанські?
ФРЕНКІ Ти реготатимеш до смерті. Лещата для пальців порівняно з цим — ніщо. Палаючі тріски під нігті — гра колоніальних службовців. Шмагання батогами — навпаки, насолода. Я скажу Тобі на вухо.
Нерозбірливо шепоче на вухо.
БІЛЛІ Гага?!
ФРЕНКІ А-га!
БІЛЛІ Згоден?
ФРЕНКІ Згоден. Якщо на це погодиться наш строгий метр.
У залі суду
СУДДЯ Ми вже більше не в середньовіччі.
59
Ах, як добре, що про це ніхто не знає! — Вигук з відомої казки Братів Ґрімм (Якоб, 1785–1863; Вільгельм, 1786*1859) «Румпельштільцхен» зі збірки «Дитячі й родинні казки» (1812).