Казки роботiв. Кiберiада
- Автор: Лем Станіслав
- Год: 2022
- Язык: украинский
- Переводчик: Юрій Попусенко
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Казки роботiв. Кiберiада». Краткое содержание книги:
В одних є міф — всі роботи були створені блідавцями. Їх ніхто не бачив, але всі рахують, що вони жахливі у всьому, і навіть дихають вони (о жах!) киснем, котрий роз'їдає залізо.
Інші ж чули про скарби крижаного царства, й самі сміливі електрицарі відправляються за ними.
А є й ті, хто не може перемогти дракона власного виробництва...
В цивілізації роботів діють свої закони та табу. Світи роботів заселені дивовижними персонажами, але мають вони проблеми, що так схожі з людськими. Та роботи беруться за їх рішення по-своєму. Все повинно бути раціональним та оптимальним, як велить кібернетика — своєрідна релігія світу Кіберіади.
Ілюстрації Даніеля Мруза та інші.
І враз він став лускати свої атоми, та з таким запалом, що не видно було нічого, крім того, як він розтає і зникає, проте робив він усе це так спритно і швидко, що на очах у вражених мудреців перетворився на досконалу відсутність, у якій усе тим більш навпаки, що вона присутня. Там, де досі був атом, – тепер не було атома, де за мить було їх шість – постала відсутність тих шести, де був гвинтик – була цілковита відсутність того гвинтика й така досконала, що нічим від нього не відрізнялась. В такий спосіб мудрець став порожнечею, упорядкованою точнісінько так само, як досі було упорядковане його тіло. Мудрець зробив усе блискавично швидко і вправно, щоб жодна матеріальна частинка не порушила своїм вторгненням теперішньої його досконалої присутньої відсутності. І побачили інші його як порожнечу, сформовану так, як сам він був сформований за хвилину до цього, пізнавали його очі по відсутності чорного забарвлення, його обличчя – по відсутності блакитного блиску, а його кінцівки – по зниклих пальцях, суглобах, наплічниках.
«В такий спосіб, браття, – проказав Присутній Відсутній, – через втілення матеріального в порожнечу, ми дістанемо не лише могутній захист, а й безсмертя. Бо змінюється тільки матерія, а ніщо не супроводить матерію в її непевності, тому й досконалість втілюється в небутті, а не в бутті, і нам слід стати першим, а не другим!»
Як ухвалили, так і зробили. Відтоді Навпаки стали непереможними. Життя своє вони завдячують не тому, що в них є, бо в них нічого немає, а тому, що їх оточує. І коли хтось заходить до будинку, це означає, що будинок відсутній, а якщо в темряву – то відсутня темрява. В такий спосіб, зрікшися несталої матерії, Навпаки зробили неможливе можливим…
– А в який же спосіб, любий мій мудрецю, вони подорожують космічною порожнечею? – запитав Глобарес.
– Ото тільки того вони й не можуть, королю, бо зовнішня порожнеча злилася б з їхньою власною, і вони перестали б існувати як неістоти. Отож воли змушені повсякчас стежити за чистотою свого небуття, за порожнечею свого єства. Так і минає у них час, – а звуть їх ще Небутцями або Неантами…
– Слухай, мудрець, – перебив його король, – це зовсім не мудра історія, бо як же можна замінити матеріальну різнорідність однорідністю того, чого немає? Хіба ж одне й те саме – скеля й будинок? А власне, відсутність скелі може набути такої ж форми, як і відсутність будинку, а тоді одне й друге стає ніби одне й те саме.
– Але ж, пане, – пробував боронитися мудрець, – бувають різні види порожнечі…
– Побачимо, – сказав король, – що буде, коли за моїм наказом тобі зітнуть голову: чи її відсутність стане присутністю, як ти гадаєш? – І монарх бридко зареготався й дав знак катам.
– Володарю! – волав мудрець уже в сталевих лабетах. – Ти хотів розвеселитися, а моя історія викликала в тебе сміх, тож, згідно з твоєю обіцянкою, даруй мені життя!
– Ні, то я сам себе розвеселив, – мовив король. – Хіба що ти пристанеш на мою пропозицію: якщо добровільно погодишся на страту, твоя згода розвеселить мене, і тоді я погоджуся з твоєю думкою.
– Я згоден! – гукнув мудрець.
– Ну, то рубайте йому голову, коли він сам про те просить! – оголосив король.
– Але ж, пане, я погодився для того, щоб мене не вбивали…
– Якщо ти погоджуєшся, то тебе треба стратити, – пояснив король. – А якщо не погоджуєшся, то це означає, що ти не розвеселив мене, і тебе знову‑таки треба стратити…
– Ні, ні, не треба! – зарепетував мудрець. – Якщо я погоджуся, то ти, розвеселившись, маєш подарувати мені життя, а якщо я не погоджуся…
– Досить! – відрубав король. – Кате, роби своє діло!
Блиснув меч, і голова мудреця впала додолу.
За хвилину по мертвій мовчанці озвався другий мудрець:
– Володарю й пане! Найчуднішим з усіх зоряних племен є, безперечно, плем’я Поліонтів, або ж Багатунів, яких називають іще Многістами. Кожен з них, хоч і має лише один тулуб, але що більше в нього ніг, то вищий він рангом. Щодо їхніх голів, то в них вони різні для різних випадків: кожна посада здобувається в них з відповідною головою, убогі родини мають тільки по одній голові на всіх, а багачі збирають у скарбницях різні голови, на всілякі випадки: у них є голови на ранок і на вечір, стратегічні – на випадок війни, швидкісні – коли кудись поспішають, а також голови холодно‑розсудливі, запальні, жагучі, весільні, голови для кохання й для жалоби, одне слово, вони екіпіровані на будь‑який випадок, що може статись у житті.