Портрет митця замолоду
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Класика
- ISBN: 966-8849-16-7
- Переводчик: Марьяна Ивановна Прокопович
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Портрет митця замолоду». Краткое содержание книги:
— То ж що ж воно таке, реколекції, і чому всі визнають їх за кращий зі спасенних шляхів для кожного, хто прагне вести істинно християнське життя перед Богом і перед людьми? Реколекції, любі мої хлоп'ята, це тимчасовий відхід від турбот повсякдення, від клопотів цього буденного світу праці, щоб провести іспит сумління, прикластися думкою до таїн святої релігії і краще зрозуміти, навіщо ми тут, у цьому світі. У ці кілька днів я ділитимусь з вами деякими міркуваннями з приводу чотирьох остаточних речей. Ними є, як ви знаєте з уроків катехизму, смерть, суд, пекло і небеса. За цей час ми спробуєм осягнути їх розумінням, аби розуміння це принесло тривкий пожиток нашим душам. І пам'ятайте, любі мої, що нас послано в цей світ з однією і єдиною метою — сповняти святу волю Божу і спасати наші безсмертні душі. Все інше — марнота. Лише одне нам справді потрібне — спасіння душі. Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а власну безсмертну душу втратить? Повірте мені, діти мої, — ніщо в цьому тлінному світі не відшкодує нам такої втрати.
— Отож я попрошу вас, діти мої, прогнати на ці дні з голови усі мирські помисли, чого б вони не стосувалися — навчання, забав чи честолюбних мрій, — і приділити всю увагу станові ваших душ. Зайве й нагадувати, що, поки тривають реколекції, усі мають поводитися стримано, благочестиво, уникати шумних, неподобних розваг. Старші хлопці, ясно, слідкуватимуть, аби звичаю цього не порушувано, і я зокрема покладаюся на префектів та братчиків Благословенної Владичиці нашої і братства святих ангелів, що вони подадуть гарний приклад своїм товаришам.
— Отож постараймося віддати цим реколекціям у честь святого Франциска усе наше серце й усі думки. Тоді Боже благословенство буде з вами в навчанні вашому цілий рік. Але насамперед хай ці реколекції будуть такими, щоб ви могли через багато років, будучи, може, й далеко звідси, в зовсім інших умовах, з радістю та вдячністю озирнутися на них, і вознести дяку Богові за те, що дарував вам оцю нагоду закласти перший камінь побожного, достойного, ревного християнського життя. Якщо ж — а це можливо — є в цю хвилину серед нас якась бідолашна душа, що мала несказанне нещастя втратити святу Божу благодать і впасти в тяжкий гріх, то я палко вірю й молюся, щоб ці реколекції стали переломним моментом в її житті. Я молю Бога, щоб через заслуги ревного слуги Франциска Ксаверія така душа сподобилася щирого каяття і щоб святе причастя у день святого Франциска стало знаменням тривкого союзу між Богом і цією душею. Нехай для всіх — праведних і неправедних, святих і грішників — ці реколекції стануть незабутніми.
— Допоможіть мені, любі мої братики во Христі. Допоможіть своєю побожною увагою, своєю ревністю, своєю поведінкою. Позбудьтеся усіх мирських думок і думайте лише про речі остаточні — про смерть, суд, пекло і небеса. Хто пам'ятає про них, каже Еклезіаст, повік не згрішить. Хто пам'ятає про речі остаточні, у того вони завжди перед очима в його ділах і помислах. Такий проживе праведне життя й помре праведною смертю, бо вірує і знає, що все, чим він пожертвував у земному житті, воздається йому стократ, а то й тисячократ у житті прийдешньому, у царстві вічному — благословення, любі хлоп'ята, якого я від щирого серця вам зичу, всім і кожному зокрема, во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.
Коли він разом з іншими мовчки йшов додому, думки його, здавалось, повив густий туман. В заціпенінні ума він чекав, коли цей туман підніметься і покаже, що під ним сховане. Він грубо накинувся на свій обід, а коли на столі залишилися умить забуті жиром замащені тарілки, він підвівся й пішов до вікна, облизуючи масний наліт з піднебіння, зубів і губ. Ну ось, він опустився до стану звіра, який, попоївши, облизує собі морду. Це кінець. Крізь туман його свідомості почало пробиватися слабке жевриво страху. Він притисся лицем до віконної шибки і дивився на вулицю. Там сутеніло. У тьмяному світлі сновигали невиразні постаті. Ось воно, життя. Літери, що складали слово «Дублін», тиснули йому на мозок, грубо штурхаючи одна одну з лінивою, мужикуватою впертістю. Душа його запливала жиром і тверднула у велику груду лою, в отому тупому страху чимраз глибше западаючи в понурий і грізний морок, тоді як тіло — його власне тіло — стояло, збайдужіле й поганьблене, виглядаючи стемнілими, безрадними, бентежними людськими очима якогось бичачого бога, щоб учепитись у нього поглядом.