У відкритому морі
- Автор: Капица Петр Иосифович
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Лещенко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «У відкритому морі». Краткое содержание книги:
«Як обробити шосе? — лежачи в кущах, думав Пунчонок. — Автоколона може звернути з шосе біля самого селища. Тоді пропала вибухівка і робота протягом двох безсонних ночей. Якби захопити контрольний пункт і направити машини на заміновану дорогу… Але як це зробиш?»
Пунчонок здалека помітив румунську халабуду, яка наближалася.
Халабуда несподівано зупинилася проти партизана, що причаївся в кущах. З неї зіскочили на землю два німецьких солдати і пішли в кущі.
«Секрети, видно, розставляють. Значить, автоколона скоро пройде, — здогадувався Пунчонок. — Ну, звичайно. Он вони розсілися перезутись… Харчі достають… Надовго застрянуть…»
Партизан відповз до двох своїх товаришів, які сиділи поблизу, і пошепки сказав:
— Треба тихенько приколоти. Їх автомати і плащі згодяться. Ви вдвох навалюйтесь на високого, а я справлюся з другим. Тільки дивіться, щоб писнути не встиг.
Партизани повитягали важкенькі, виточені з напильників стальні ножі, запхнули їх за халяви чобіт і, підкрадаючись, обережно ставлячи ногу з п'яти на носок, почали наближатися до прибулих, які нічого й не підозрівали.
Пунчонок, як більш спритний, раніше від товаришів опинився за спиною своєї жертви. Перепоною був лише невеличкий кущ. Вичікуючи, коли наблизяться з другого боку партизани, Пунчонок підняв руку, щоб подати знак товаришам для одночасного нападу. І раптом почув російську мову:
— Ганчір'я, що дав тобі Калузький, у тебе? — спитав менший.
— Тут ось, — відповів стриманим басом другий.
«Хто такі?.. Чого по-російськи говорять? Чи бува не «чееми»? — занімівши в напруженій позі, міркував здивований Пунчонок.
До партизанів доходили чутки про появу якихось хоробрих і невловимих месників, що мітили свої жертви двома незрозумілими буквами, але вони не дуже-то вірили фашистським вигадкам і приписували всі слухи страхові солдатів, переляканих таємничим зникненням зондерфюрера. А тепер Пунчонок на власні очі побачив чудних хлопців, що говорять по-російськи. «Може, дійсно є такі «чееми»? Люди кажуть, вони мастаки переодягатися. Хоч би своїх не прирізати…»
Про всяк випадок Пунчонок просигналив товаришам, щоб ті зупинилися там, на місці, і ще більше напружив слух.
В цей момент у когось із партизанів під ногою хруснула гілка. Чудні незнайомці підвели голови.
— Чув? — спитав пошепки менший і поквапливо засунув руки під плащ.
— Не хапайтесь за зброю, нас тут багато, — сказав Пунчонок.
Він випростався з занесеною над головою гранатою.
— Руки вгору!
— А ноги куди подіти? — побачивши перед собою грізного парубка в цивільному одязі, якомога наївніше спитав Чижеєв.
Пунчонок помітив, як з-під плаща глузівника виглядає наведене на нього дуло автомата.
— Зважте: ваші голови взяті на мушку. Один необережний рух — і в них будуть дірки, — попередив партизан. — Витягайте руки з-під плащів.
— Не можемо, погода сира… Нежитю боїмося, — продовжував так само глумливо Чижеєв.
Бачачи, що супротивників не залякаєш і що вони тільки одягом скидаються на німецьких солдатів, Пунчонок вирішив поставити питання в лоб:
— Ви чееми?
— А ви хто?
— Кримські партизани.
— Тоді ми — кримські чееми.
— Звідки знаєте Калузького? — задав перевірне запитання Пунчонок.
Сеня збагнув, що Калузького міг знати лише хтось із партизанського штабу. Кучерявий парубок на штабіста не був схожий, він більше нагадував зв'язкового, про якого розповідали в печері.
— Звідтіля ж, звідки знаємо, що тебе звати Тарас Пунчонок, — сказав Чижеєв.
Це так вразило партизана, що він мимоволі опустив у кишеню гранату і вже розгублено запитав:
— Хіба ми знайомі?
— Атож! Через Вітю, якщо знаєте такого.
— Значить, свої? — зрадів партизан. — Тоді руку, товариші.
— Ось тепер можна й нам не остерігатися простуди, а то друг мій кволий, — сказав Чижеєв, киваючи на Восьмьоркіна. Він по-дружньому простяг руку і запитав: — Де ж решта ваших?
— Тут вони. Ми прирізати вас хотіли.
— Даремно, могли на боксерський удар нарватися. Будьте знайомі — чемпіон боксу Степан Восьмьоркін, флотський важковаг і важкодум.
Із кущів вийшло ще двоє.
— Тихіше, нас можуть помітити, — занепокоївся Пунчонок. — Зірвемо всю музику. Ви теж автоколону підстерігаєте?
— Ні, ми продуктами більше цікавимося, але й автоколоною можемо зайнятись.