Тронка
- Автор: Гончар Олесь Терентійович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Переводчик: Изида Зиновьевна Новосельцева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тронка». Краткое содержание книги:
- Хай “неуправляємий”. Хай некерований… Але яке його відставницьке діло до мене?
- Ти все на відставників. Це плем'я теж не однакове…
- А я що кажу: серед них багато людей порядних, засукують рукава - і давай їм роботу. Орловський не один! Десь я читав про генерала, що після відставки пішов працювати директором радгоспу. Ну, наш теж, видно, сподівався зайняти Пахомове крісло, та не вигоріло, довелося за пожежну кишку братись… Але ж я не пожежа, щоб мене гасити! Що за злочин, коли все хочеш сам, без товмачів обмізкувати! Для чого живу? Для чого житиму? Це мене цікавить. Звісно, в мене є вади, я поки що не схожий на позитивних героїв з отих кінокомедій, що їх вожу по кошарах у металевих коробках і остерігаюся близько підпускати до них чабанів з цигарками, бо мої комедії дуже горять… Я рядовий життя і не більше. Потроху працюю, потроху мислю, бо кому ж хочеться бути просто придатком до свого власного шлунка… То первісна людина мусила з рання й до ночі працювати, щоб чим-небудь набити свій неандертальський живіт, а для сучасної людини потрібен інший режим, праця її - це тільки підвалина для мислі… Йдемо до того, що взагалі дві години на день працюватимем, та ще ж, кажуть, буде й перерва на обід?
- Чуєш, Віталику? - звертається Сашко до товариша.- Ось що декому сниться… В нашому “Перці” це можна б назвати “Мрія сучасного лежебоки”…
- Колего, я не вважаю, що цей камінь кинуто в мій город… Я під цю статтю не підходжу. Звичайно, я працюю у відповідності з трудовим законодавством, я не переганяю себе на гречку, як наш, скажімо, директор Пахом Хрисантович,- йому, до речі, вчора знову давали уколи… Ви йому про майбутнє, про світлу мету, а яка вона йому світла, коли в нього хронічна виразка шлунка, коли йому, бідоласі, в очах темніє від роботи. Для нього ціле життя - це, братці, тільки силос, силос і силос! А я не хочу бути єгиптянином силосу! Я не для того народжений, щоб стати будівником силосних пірамід!
- Ти проти силосу? - з підозрою глянув на промовця Сашко.
- Навпаки,- заперечив Мамайчук,- я навіть у дитинстві не применшував значення для нас дрібно посіченої зеленої маси… Хто сьогодні на силосі вилами орудує - тому шана, бо і в мене - ось на руках від “бублика” трудові мозолі роговіють… Перед вами людина, яка скромну свою роботу на цій грішній планеті намагається виконувати сумлінно. Екран мій світить вечорами у темряву найдальших кошар. План кінопрокату даю, куди посилають - їду. Ось і зараз, друзі мої, мушу покинути вас, їду згідно з одержаним нарядом…
- Їдеш, та все на одному місці,- зиркає Віталій на стілець, що на ньому верхи поколихується Гриня.
- Я ціную, товаришу Рясний, наявне в тобі почуття гумору,- зверхньо відзначає Гриня.- Ставитись до всього на світі з гуморком - в цьому самозахист і мудрість людини нашого часу. Отже, ти, отроче, на порозі мудрості… Всесвіт великий і різноманітний: одні тіла перебувають у стані плазми, другі в стані закам'янілості, тобі ж подобається бути в стані життя, так?
- Так.
- В твоїй душі саме бродять ліричні позитивні заряди… Вгадав?
- Вгадав.
- І зоряний ефір ночами слухає твою наївну пісню кохання?
- Відчепись,- сказав Віталій сердито, відчувши в цьому натяк на його вчорашнє звертання до Тоні. Мамайчук, реготнувши, продекламував:
- “О, зміцніте мене вином, освіжіть мене яблуками: від любові знемагаю!…” Звідки це?
- З “Пісні пісень”,- підказав Сашко.
- “Ви не дивітесь, що я смуглява,- се сонце мене осмалило… Я смуглява собі та гарна, мов ті намети Кедарські, мов килими в Соломона…” А це?
- І це звідти,- притамував усмішку Віталій.