КГБ СРСР. Спогади опера
- Автор: Ушенко Володимир
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «КГБ СРСР. Спогади опера». Краткое содержание книги:
Звичайно, більшість із нас, маю на увазі, мислячих людей, читали книги Віктора Суворова (Володимира Різуна), зокрема його «Акваріум». Але це книги віддалені від нашої буденної реальності, він висвітлює особливі стосунки в ГРУ. Це десь ніби далеко…
Володимир Ушенко, колишній офіцер КГБ, який порвав з цією організацією в 1991 році, за два тижні до так званого «путчу», викладає в своїх творах так ніби будні районного кагебешника і роботи цієї, дійсно, сатанинської організації. Пише він цікаво, захопливо, навіть із іронією і сарказмом. Хоча із фактів наведених ним випливають страшні картини нашої недавньої дійсності, беруть дрижаки…
Автор згадує в своїх оповіданнях таке: від шантажу і пресингу кагебешниками окремих ворогів «ворогів народу» в недалеких 60–х, 70–х і навіть 80–х роках багато з них стали неврастеніками, алкоголіками чи покінчили життя самогубством.
Володимир Ушенко без перебільшення можна сказати «оре цілину» в українській літературі, ніким не зачеплену. Автор «оре» майстерню, талановитою рукою цікаво викладає матеріал. Безумовно, цю книгу треба читати.
Присвячується оперуповноваженому московського управління КГБ капітану Віктору Орєхову, який свідомо постав проти радянської системи, захищав дисидентів, попереджував їх про підготовані гебешниками гострі заходи: обшуки, аудіо–і відеозаписи, телефонні прослушки, арешти. Був заарештований і засуджений на 8 років позбавлення волі, які відбув від дзвінка від дзвінка. Вини своєї не визнав, не каявся, а в листах керівництву СССР з місць ув'язнення доводив про неприпустимість використання спецслужб проти політичного інакомислення, однак марно.
В 1990–их зайнявся політичною діяльністю, співробітничав з комітетом «Гласность», був активістом «Демократического союза», політичним радником Валерії Новодворської.
В 1995–му році проти нього була сфабрикована кримінальна справа і його знову було засуджено на 3 роки.
Зараз живе в США, працює розносчиком піцци.
Сказано – зроблено. Копію агентурного повідомлення агента «Легіня» в Центр. А через декілька днів трубка спеціального оперативного зв’язку, що її підняв тамтешній начальник, смачно лаялася державною мовою з дуже зрозумілими вставками іноземного походження.
Побілілий начальник відповідав сторопілим підлеглим: «Догану нам всім. Перестарались.»
«О часи, о звичаї». Новина викликала шалений вибух сміху. Аж шибки дрижали. Поодинокі перехожі здивовано дивилися на вікна непривітної установи.
Надворі було літо дев’яностого.
— Дай Боже дяки, що я вас зустрів, — сказав мені Сивий, — хіба таке можна в собі втримати? Ні жінці сказати, ні дітям передати, боячись розплати то від одних, то від інших. А потім приходиш до висновку, що нікого, окрім тебе, це не цікавить. Он послухайте в чергах: «Навіщо нам така незалежність…?»
— Не хочу вас образити, — відповідаю йому я, — але під «Художника–верхолаза» може зараз підлаштуватись будь–який грамотний і спостережливий агент.
— Знаю куди ви клоните. Ну що ж, погоджуюсь на слідчий експеримент. От тільки слідчі та свідки нам не потрібні.
Ми зупинялись біля пам’ятних Сивому місць, потім знову вийшли на Хрещатик. Проти Київради на високій щоглі величаво колишеться державний жовто–блакитний прапор.
— Хто б міг тоді подумати… – сказав було Сивий і замовк.
Обернувшись, я побачив в його очах сльози.
ПОГЛЯД З ТОГО БОКУ БАРИКАД
«КГБ – вооруженный отряд партии»
Из Положения о Комитете государственной
безопасности при Совете Министров СССР
Коли, я служив офіцером–оперативником в Бориспільському відділенні КДБ УРСР – відповідав за 5 лінію, що тоді означало «Український буржуазний націоналізм». Треба сказати, що у відділення я перевівся з іншого підрозділу на шостому році служби вже у квітні 1989–го року, якраз через півроку після знаменитого звернення українських письменників, які опублікували в пресі програму майбутнього Народного руху України. Це вже потім, на установчому з’їзді Руху в залі КПІ, він набрав назву «Народний рух України за перебудову», а тоді він був просто РУХ.
У всіх підрозділах КДБ існував такий собі «Класифікатор». Це була досить солідна книжка, текст якої було написано і вивірено «компетентними фахівцями» і затверджено Наказом голови московської КДБ СРСР, де були прописані характеристики всіх проступків «нелояльних громадян», які можна (і треба) було кваліфікувати як підривну чи ворожу діяльність проти радянської держави і її суспільного ладу. Там був цілий розділ «Український буржуазний націоналізм» де, наприклад, були такі перли як (цитую по пам’яті) «наявність у особи переконань про самовизначення України і побудови незалежної української держави розглядати як підставу для її вивчення через ведення по відношенню до неї справи оперативного обліку».
Якщо підрозділ КДБ отримував оперативні дані (тобто власні агентурні повідомлення, дані перехватів оперативно–технічних засобів, заяви та повідомлення партійних та радянських органів чи «свідомих» громадян тощо), то після відповідної перевірки, на проведення якої давав санкцію начальник підрозділу, складався обгрунтований рапорт на ім’я начальника обласного управління КДБ про доцільність ведення справи оперативного обліку. Це міг бути ДОП (дело оперативной проверки), ДОР (дело оперативной разработки), або ДОН (дело оперативного наблюдения). В межах цих справ дозволялось проводити поточні або гострі оперативні заходи, метою яких було отримання доказів для порушення кримінальних справ за статтями кримінального кодексу УРСР «Зрада Батьківщині», або «Антирадянська агітація і пропаганда».
Після порушень кримінальних справ справи оперативного обліку вважались «реалізованими», а «легалізовані» матеріали (тобто такі, які можна було показати прокурору і суду) долучались до кримінальної справи. Все інше знищувалось.
Реалізацією справ оперативного обліку вважалось також закінчення такої справи «профілактикою», тобто письмовим чи публічним (радіо-, теле-, в пресі) покаянням і засудженням свої дій і переконань. Проте вершиною «оперативного мистецтва» вважалась «реалізація» вербовкою об’єкта справи в якості агента КДБ.
Треба зазначити, що «самодіяльність», тобто несанкціоноване проведення по відношенню до пересічного громадянина будь–яких оперативних заходів (агентура, зовнішнє спостереження, в тому числі і оперативна фіксація його дій та намірів) суворо карались керівництвом, та й на сторожі стояла власна інспекція КДБ, підрозділ якої був в кожному обласному управлінні на особливих правах – і це не «красне слівце». Саме робота цієї інспекції, контрольована особисто Юрієм Андроповим, і сприяла тому високому авторитету КДБ, який ця спецслужба мала на той час в «радянському» суспільстві. Ясно, що цьому також сприяла коштовна і ефективна пропаганда чекістської діяльності, ініційована тим же Андроповим, і до якої було залучено кращі радянські літературні, театральні, радіо–і кінематографічні сили.