Останній заколот

— Згоден, — кивнув Василенко-молодший. — Ми, соціал-демократи, колись потерпали від порушення правил конспірації. Добродій Чебаков може засвідчити це, чи не так, Сергію Михайловичу? Тобто ми самі своєю неорганізованістю та легковажністю полегшували діяльність охранки, а тепер маємо такого серйозного супротивника, як ЧК, чи ДПУ по-нинішньому. Однак справа не в назві: хрін від редьки не солодший.

Чебаков кивнув.

— Маю повідомити шановне товариство, — вів далі Вакар, — що кілька днів його перебування в Києві не минули марно. Проведено переговори про організацію груп Центру дії ще з вельми поважними особами, а також з нашими молодшими колегами. Небезуспішні переговори, принаймні, вже зараз можна сказати про створення молодіжного осередку. До того ж, досить впливового й компетентного. І прошу всіх присутніх, звичайно, в міру можливостей кожного, залучати до діяльності Центру дії надійних і відданих нашій справі людей. Хочу наголосити: ідеї Центру дії мусять знайти широкий відгук у серцях прогресивно настроєної інтелігенції і, принаймні, посіяти сумнів у душах тих, хто схиляється до совдепів.

— Вашими б вустами та мед пити, — сказав Чолганський. — Але як журнал потраплятиме до цих прогресивно настроєних інтелігентів? До речі, як він називатиметься?

— Розповсюдження журналу стане однією з найважливіших акцій молодіжної групи, — пояснив Вакар. — А назву друкованого органу визначати вам, панове. Ви — фундатори журналу, ви — його майбутня автура. Прошу, хто має пропозиції?

Запала тиша.

— Чаю… — попросив Микола Прокопович. — Надійко, налийте мені чаю.

Надя взяла чашку, почала наливати.

— Журнал виходитиме російською мовою? — запитав Чолганський.

— Звичайно, він розрахований також на московську та пітерську інтелігенцію.

— А якщо назвати його “Отчизна”? — запропонував Смирнов. — Широко й вражаюче!

— Яка “Отчизна”? — заперечив Микола Прокопович. — Більшовики зараз горлають про радянську вітчизну… Ні, панове, давайте назвемо наш орган “Новью”, коротко й сердито, принаймні, у цьому слові є наша орієнтація. Так би мовити, чекання соціальних змін.

— Згоден, — підтримав Вакар.

— Не заперечую, — погодився Смирнов, хоча й не дуже охоче: неприємно, коли твоя пропозиція не проходить.

— Отже, “Новь”! — рука Вакара піднеслася і впала різко й рішуче, як у аукціоніста, що продав товар. — Залишається обрати голову групи, точніше, координатора дій. Пропоную Сергія Михайловича Чебакова, він має досвід організаторської роботи — йому й карти в руки.

— Хай буде так, — перший погодився Василенко-старший, хоч і відчув укол ревнощів. Проте швидко прикинув: зараз йому головування ні до чого, воно додасть обов’язків та відповідальності, доведеться контактуватися з людьми Бакара, брати участь в організації лінії зв’язку. “Тут і з депеушниками можна зустрітися, — подумав, — а це, звичайно, ох як небажано!” — Так, не заперечую, — сказав, — кращої кандидатури не бачу.