Операція-відповідь
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь
- Переводчик: В. Б. Рибка
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Операція-відповідь». Краткое содержание книги:
В пригодницькій повісті «Операція-відповідь» письменник розповідає про героїчну роботу радянських розвідників.
Події повісті розгортаються в післявоєнному Берліні. Західноберлінське радіо сповістило про втечу молодого радянського офіцера в Західний сектор Берліна. Як згодом з’ясувалося, радянський офіцер насправді був підступно викрадений американською розвідкою. Встановивши цей факт, радянська контррозвідка підготувала операцію-відповідь. Починаються небезпечні пригоди основного виконавця операції та його помічників.
Твір викриває підлі дії американських імперіалістів.
— Прошу політичного притулку, — втомлено промовила Посельська. Вона була страшенно збентежена. Невже в розробці операції допущено помилку, і група букініста справді не зв’язана з відомством Хауссона?
— Це найпростіше! — розсміявся майор, підводячись. — Вважайте, що вам притулок уже надали. — Хауссон кивнув на офіцера, що стояв під стіною. — Вони це оформлять за п’ять хвилин. Більше у вас до мене нічого немає? — Не чекаючи відповіді Посельської, Хауссон пішов.
Наташа у супроводі офіцера спустилась на перший поверх комендатури. Там їй дали реєстраційну картку, і вона сіла до столу, щоб заповнити її.
— Здасте картку ось сюди. — Офіцер показав на чиновника, який сидів за високою стойкою. — Тут же ви одержите потрібні документи. Вибачаюсь, але в мене теж справи. — Загострену фізіономію офіцера трохи пом’якшила ввічлива посмішка. — Бажаю успіху!
Офіцер знову піднявся на четвертий поверх, де в одній з кімнат його нетерпляче ждав Хауссон.
— Ну, що вона?
— Заповнює реєстраційну картку. Пробачте, що я вас потурбував, але мені здалося, що вона може до деякої міри зацікавити вас. Я подумав…
— Чому до деякої? Вона по-справжньому цікавить нас, — перебив його Хауссон.
— Але ж ви…
— Так треба. Постежте за нею днів три. Може, це провокація. Дайте їй трохи грошей, поселіть у готелі, щоб легше було за нею стежити, запропонуйте якусь роботу. Все це робіть так, щоб їй і на думку не спало, ніби для неї роблять якийсь виняток. Просто такий у нас порядок. І все. А головне — нагляд. Ми повинні знати про кожний крок цієї особи… Сьогодні в нас середа? В суботу вранці привезіть її до мене на вулицю Хенель.
— Усе буде зроблено, майоре.
Наташі Посельській порадили найняти номер у готелі «Дрезден». Чиновник комендатури був такий люб’язний, що сам подзвонив у готель, домовився про номер, а потім і одвіз туди.
29
Це був старий третьорозрядний готель. Наташу поселили в маленькій вузенькій кімнатці з єдиним вікном, що виходило в тісний, захаращений двір. Насамперед Посельська ретельно оглянула кімнату, проте нічого підозрілого не знайшла. Наташа сіла в крісло і замислилась…
Невже так старанно продумана операція не вдалася? Дівчина не могла з цим погодитись. Але тут Наташа згадала пораду полковника Сьоміна — не поспішати. Добре, не будемо поспішати. Не будемо. І все-таки спробуємо зробити першу перевірку.
Посельська поклала чемодан у шафу, одяглась і вийшла з готелю, попередивши портьє, що повернеться не раніше як за годину. Вона йшла багатолюдною торговою вулицею, подовгу зупиняючись біля вітрин і рекламних щитів. Це дало їй змогу безпомилково встановити, що за нею йде сищик. Спочатку він плентався кроків за п’ятнадцять позаду; коли вона зупинялась, зупинявся і він. Потім сищик вирішив змінити тактику. Він обігнав Посельську і тепер ішов попереду, іноді зупиняючись біля тих самих вітрин, що й вона. Посельська добре розгляділа його обличчя і була занепокоєна тільки одним: не дати зрозуміти, що вона помітила сищика. На серці в неї відлягло. Якщо за нею послано сищика, значить, вона не така вже для них байдужа, як намагався показати майор Хауссон.
У готелі Посельську чекала нова радість. Вона встановила, що, поки гуляла, її чемодан було відкрито і оглянуто. Дуже добре. Тепер Наташа була майже впевнена, що Хауссон просто удавав байдужого, бо хотів спочатку перевірити її. Ну що ж, перевіряйте, майоре!
Ввечері Наташа Посельська зійшла вниз, у ресторан готелю. Тісний, з низькою стелею, він був забитий людьми. У залі клубочився дим, вищала музика. Жодного вільного столика не було. Наташа зупинилася в дверях, шукаючи місця за чиїмсь столиком. Звідкись з диму перед нею з’явився вилощений юнак з жовтим обличчям. В цьому третьосортному ресторані безглуздо виглядав його смокінг з квіткою на лацкані.
— Ви шукаєте місце під нічним сонцем? — спитав він правильною російською мовою.
Посельська з подивом втупилась очима в нього.
— Я не розумію, що ви кажете? — промовила вона по-німецьки.
— А-а, то ви німкеня? — здивувався франт, переходячи на досить погану, калічену німецьку мову. — А нашій компанії чомусь здалося, що ви росіянка. Проте не немає ніякого значення. Якщо вам потрібне місце, ходімте. — Він безцеремонно схопив Посельську за руку і потягнув до столика в темному кутку за естрадою.
У компанії франта були дві дівчини і юнак, що теж погано розмовляли німецькою мовою. Франт, знайомлячи з ними Наташу, сказав, що всі вони росіяни і працюють у Західному Берліні.