Операція-відповідь
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь
- Переводчик: В. Б. Рибка
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Операція-відповідь». Краткое содержание книги:
В пригодницькій повісті «Операція-відповідь» письменник розповідає про героїчну роботу радянських розвідників.
Події повісті розгортаються в післявоєнному Берліні. Західноберлінське радіо сповістило про втечу молодого радянського офіцера в Західний сектор Берліна. Як згодом з’ясувалося, радянський офіцер насправді був підступно викрадений американською розвідкою. Встановивши цей факт, радянська контррозвідка підготувала операцію-відповідь. Починаються небезпечні пригоди основного виконавця операції та його помічників.
Твір викриває підлі дії американських імперіалістів.
Чоловік підсунув гроші букіністові.
— Добре сказано! Одержуйте!
Букініст змахнув гроші на підлогу.
Очі у чоловіка злобно блиснули.
— Пане Крамер, покупець явно переплатив за ваші нерви. Я вас просто не пізнаю.
— А я вас не розумію! — обурився букініст. — Чого ви вдаєте надлюдину і мелете дурниці? «Нерви, нерви…» Ви ж просто не знаєте, що сталося у Франкфурті. Зігмунд Лісовський буквально вистрибнув з петлі, і, нарешті, просто щастя, що Карл розбився на смерть. Він надто любив себе і продав би нас, як баранів, поштучно.
— Ви впевнені, що він справді мертвий?
— Так повідомлено в газетній хроніці.
— А що коли це повідомлення надруковано навмисне, щоб зберегти залишки ваших нервів?
— Не може бути! — букініст перелякано глянув на співбесідника.
В цей час десь під ліжком почувся звук, схожий на приглушений дзвінок. Хазяїн і його гість здригнулися, поглянули один на одного.
— Хто це? — тихо спитав чоловік.
— Не знаю… Всі були попереджені: входити через крамницю відкрито. — Букініст замислився і раптом полегшено зітхнув: — Це може бути тільки Зігмунд. Він один не знає умов сьогоднішньої явки.
Під ліжком почулися чотири глухих удари. Букініст і чоловік відсунули ліжко, відігнули ріжок лінолеуму, то покривав підлогу, і відкрили майстерно закамуфльований люк. Із чорноти підземного ходу висунулася голова Зігмунда Лісовського. Мовчки він виліз з люка, підсів до стола і похмурим поглядом втупився в букініста.
— Твій Карл, — почав він, нарешті, сиплим шепотом, — боягуз і паскуда!
— Гаразд, гаразд… — букініст махнув рукою. — Він мертвий і вже не може бути іншим…
— Як усе це сталося? — сухо спитав чоловік.
— По-перше, була погана погода… — розповідав Лісовський.
Але чоловік нетерпляче підняв руку.
— Без лірики, якщо можна.
— До цього дня ми двічі могли покінчити з нею, але Карлові, бачите, здавалося, що на вулиці багато перехожих.
— А чому ви самі не сіли за кермо? — швидко опитав молодий чоловік.
— Я звик робити те, що мені наказано, — злобно огризнувся Лісовський.
— Розумію. Це вже мій недогляд, — чоловік дивився на Зігмунда примруженими очима. — Я забув, що в німців дисципліна — друга релігія. Але чи завжди ви так додержуєте цієї релігії?
— Завжди.
— А моє завдання щодо батька Анни Лорх?
— Надмірна настирливість могла б відштовхнути… — Лісовський знизав плечима.
— Гаразд, припустімо. Так що все-таки сталося?
Лісовський розповідав далі.
— Друга помилка полягала в тому, що ми послухали вас і на своїй машині почепили франкфуртський номер. Там не так уже багато машин, щоб поліція не помітила появи нової. До того ж ми кілька днів або стояли, або крутилися біля того місця, де ходила Рената Целлер. Нарешті, того дня, буквально у вирішальну мить, щось трапилось з запальником, ми відстали, а потім на шаленій швидкості почали надолужувати прогаяне і звернули на себе увагу поліції. Так чи інакше, коли ми були за десяток метрів од Целлер, ми помітили погоню. Карл почав нервувати і збільшив швидкість. Внаслідок цього ми наблизилися до Целлер, коли вона зробила від тротуару перший крок, а за метр од неї була купа снігу. Карл почав об’їжджати купу, і через це ми пролетіли мимо Целлер і зіткнулись з машиною поліції. Ударом нас відкинуло на тротуар, і ми врізалися в тумбу.
— Карл загинув?
— Так. Він ударився грудьми об кермо. Я почув такий звук, наче зламали суху дошку. З рота в нього одразу хлинула кров. Від цього звичайно вмирають, — ледве посміхнувся Зігмунд.
Чоловік насмішкувато глянув на нього.
— Можна сказати тільки одно: для суду над вами ви зберегли чудового свідка звинувачення. Я маю на увазі Ренату Целлер. Вона засадить вас у тюрму років на двадцять.
Зігмунд мовчав.
Незабаром через крамницю в кімнату за гардиною прийшли ще два чоловіки, після чого букініст замкнув вхідні двері і повісив на них табличку: «Обід».
26
Уже кілька днів німецькі товариші вели пильне і. треба сказати, по-німецьки ретельно організоване спостереження за крамницею букініста. Робити це було нелегко. Будинок, в якому містилась крамниця, з усіх боків був оточений руїнами. Двері крамниці виходили на мертву вулицю. Якщо на ній з’являлася людина і не заходила до крамниці, вона одразу викликала підозру в букініста.
Один із спостережних постів улаштували метрів за двісті від крамниці. Для того щоб замаскувати його, імітували розбирання руїн і вивезення цегли. За допомогою потужної оптичної апаратури звідти добре було видно вхід у крамницю. Фотографували кожного відвідувача. Цей пост називався «Каменяр». Другий пост спостереження — «Піраміда» — розмістився в глибині зруйнованого кварталу, позаду крамниці букініста, на величезній купі битої цегли. На цій купі обладнали бліндаж з круговим спостереженням. Тут безперервно чергували два співробітники органів держбезпеки. Пости спостереження були зв’язані радіотелефоном з двома оперативними пунктами, розташованими на значній відстані. Там стояли напоготові автомашини.