Вибрані твори. Том перший
- Автор: Тендюк Леонід Михайлович
- Серия: Вибрані твори в двох томах #1
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: ВЕСЕЛКА
- ISBN: 5–301–00983–4
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вибрані твори. Том перший». Краткое содержание книги:
«Буревісник» виходить у море» та «Атол Туамако» розповідають про захоплюючі, сповнені пригод мандрівки до далеких островів Тихого океану, героїзм та відвагу радянських моряків у боротьбі з морською стихією.
Гостросюжетна повість «Викрадення» — початок великої оповіді про дослідників океану, яким довелося вступити в жорстокий поєдинок з ворогами миру.
На боцмані рятувальний жилет, у руках ніж. Він наблизився до борту, підвівся на повен зріст — і опукою в океан. Зверху видно, як за ним у глибину потягнувся сріблястий ланцюг повітряних бульбашок. Помах руки — і боцман випірнув. Течія його зносить — він змушений чимдуж гребти. Бачимо: гак зачеплено за скобу велетня-плавника.
Зачувши команду «віра!», що значить «угору», натискаємо на важіль лебідки. Стріла піднімає буй, вкладає його на кормі в гніздовину.
Відв'язавши від троса вертушки, океанологи переносять їх до лабораторій. Мені цікаво, як-то вони розшифровуватимуть напрямок течій, зафіксованих вертушками. Та ніколи: боцман наказав з Михайловичем — нашим баталером — спуститися в трюм.
Потрапити до рук баталера для нас — нещастя. Михайлович змушує давати лад у задушливих трюмах, де лежить провізія. Кілька разів я допомагав йому переставляти ящики з тропічним вином, мішки з цукром і крупою. Тепер мені випало інше.
У трюмі десятки мішків з картоплею, вона почала проростати, і її треба перебрати, перенести на інше місце.
… Великий поміст; угорі з боків огороджені поручнями майданчики — щось подібне до театральних лож бенуар! З тих майданчиків ми і стягуємо мішки, відносячи їх у куток, до дівчат. Сидір Михайлович низенький, натоптаний, як цей куль, що донизу гне мені плечі. Якщо інших хитавиця доводить до виснаження, то на Михайловича вона впливає позитивно. У штормові дні и нього розгоряється нелюдський апетит. І от маєш: щоки пухкенькі, видуті, ніби за ними по яблуку. Я — цілковита протилежність баталеру: як тичка, високий, худий.
З Михайловичем ми схожі, мабуть, на героїв якоїсь драми чи, може, навіть трагікомедії. Мені б, молодшому, звісно, грати провідну роль у цьому лицедійстві, але я виступаю в другорядній.
Чим не сцена з «Бахчисарайського фонтана», що його я бачив колись у театрі!..
У відкритий люк падає сніп сонця — там, на підлозі трюму, з Михайловичем я роблю зараз чергове «па». Промінь вихоплює з темряви наші постаті: мою — вишку, сухоребру і низеньку Сидора Михайловича. А обабіч нас на купах картоплі сидять дівчата — майже все суднове жіноцтво: днювальні, камбузниці, океанологи — і, щось наспівуючи, перебирають бульби.
І співом, і виглядом своїм дівчата теж схожі на героїнь «Бахчисарайського фонтана».
Заглянув Чмихун. Зареготав:
— Комедіанти!
За хвилину над люком вже схилялися десятки людей — увесь екіпаж «Буревісника». Антип скликав! Сміються, кепкують.
Гаразд, коли-небудь пригадаю йому цю, як він вважає, дотепну витівку!
Мар'янович ловив рибу. Кілька матросів йому допомагали. Перехилившись через фальшборт, вони кидали вниз сачки, де над океаном, як горобці, крилато пурхали невеличкі, схожі на линів, рибки. Сачок їх накривав, і здобич не могла вже вирватися з чіпких рук рибалок. Рідко коли літали вони поодинці — більшість зустрічалися табунцями. Дивина! Риба, а літає, планерує над водою десятки метрів, а потім, плюхнувшись, повисає в прозорій купелі, широко розпросторивши крила.
Дехто вважає: риба ця змушена, мовляв, вискакувати з води, тікаючи від переслідування коріфенів та акул. Але я не раз бачив, як вона просто-напросто залюбки випірнала з води, планеруючи над поверхнею океану.
Летючок ми ловимо для розваг, та в Мар'яновича риболовля — особлива. З-поміж пійманих екземплярів він відбирає окремі, кидає їх у формалін або запаює цинкові ящики, прозвані нами домовинами.
Не лише летючок ловить іхтіолог. Щонайменші рачки, комахи, мікроорганізми, стеблинки морської трави — все потрапляє до його беручких рук, а потім ні мікроскоп у лабораторію.
Вперше сьогодні піймав він кальмара, головастого, майже кілограмового молюска. Вдень кальмар нібито не піднімається з глибини і тільки ввечері виходить «на прогулянку». При вечірньому сяйві молюск міниться золотаво-синім. Коли його мацати руками, він втрачає барвисту гаму відтінків. Чим не привид! Очі випуклі, злі. Довгі, зібрані в пучок щупальця висунуті од тулуб далеко вперед. Зсередини на них присоски, якими кальмар присмоктується до своєї жертви.
Коли іхтіолог підняв це чудовисько на палубу, між щупальців помітили невеличку, ще живу рибку. Хтось із хлопців торкнувся й собі пальцями присосків. Щупальця одразу прилипли — важко було відірвати.
Та найбільше дісталося самому рибалці. Кальмар, обороняючись, щоб замаскуватися, вихлюпує струмінь чорної рідини. Потрапивши на тканину, вона ніколи не змивається. Не встиг іхтіолог витягти з пащі молюска гачок, як звідти, неначе з димоходу, враз заструмила чорна рідина.
Змінившись з вахти, я побачив іхтіолога, схиленого над колбами біля корми.