Ярлик на князівство
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Українського фітосоціологічного центру
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Ярлик на князівство». Краткое содержание книги:
Але доводилось про щось повідомляти пана рейхсканцлера, як він її, благословляючи на Москву, зобов’язав. Про те, що на баштах Кремля замість червоних зірок вже давно розпростерли крила двоголові орли? Але це всім в очі здалеку кидається і про це Берлін вже застерігали на раз гестапівські вивідники. Та й сам протектор бачить, що Йосип ІV сидить «под сенью двуглавого орла». І ті орли багато про що говорять — Москва їх недаремно відновила на кремлівських баштах.
А ось про те, що великий московський князь мріє відродити руське царство і стати першим царем всія Русі, варто було б застерегти Берлін, але..
Але прощай тоді її мрія стати царицею — Берлін може швидко замінити Йосипа ІV на якого-небудь Йосипа V — скільки там ділов! І заодно замінить її, велику княгиню, якоюсь іншою принцесою — їх нині розвелося!..
Ні, сама собі вона крила не зв’яже.
І власній мрії на горло не наступить — не дурна ж вона! Хоч і зобов’язувалася слідкувати за великим московським князем та про все — навіть про мрії—забаганки його доповідати в Берлін. Вона й доповідатиме. Але вибірково, дозовано. Про щось менш суттєвіше повідомлятиме Берлін, аби не викликати підозри, що вона перекинулась на інший бік, — а про щось і мовчатиме. Хоча б про плани Йосипа стати руським царем і відродити руське царство. Бо тоді й вона не стане царицею. Та й батьківщина її вже тут, у Московії — недарма ж вона велика московська княгиня. Тож треба підігрувати Йосипу в його далекоглядних планах стати царем, а в Берлін доносити про щось інше. Доти, доки вона не стане царицею. А там… там видно буде.
Прийнявши таке рішення, велика московська княгиня вирішила повести з Берліном подвійну гру, а самій надійніше всідатися «под сенью двуглавых орлов», які знову розпростерли крила над Кремлем.
І вона чи не вперше ніжно притулилася до теплого плеча мужа свого і тихенько щось замуркотівши, заснула легким і лагідним сном. І чула, як у руському царстві—государстві задзвонили у всі дзвони…
А Йосип ІV Джугашвілі—Грозний на білому коні виводить з-під арки Спаської вежі своє військо — у похід на землі сусідів, щоб зробити їх ісконно руськими…
«Там чудеса… — бурмотіла вона уві сні, — там леший бродит…»
І чомусь їй здавалося, що на грудях у того незбагненного їй руського лєшого не звичайний ярлик, не простий, а — на право володіння однією шостою всього земного суходолу…
«Там чудеса… там леший бродит…»
«Лєший… легший», — бурмотіла Марія, старанно повторюючи це трудне для неї руське слово, заодно пригадуючи, що вона встигла вичитати про таку невідому їй істоту слов’янської міфології…
«Легший» завжди з’являється (показується) й зникає несподівано. Наче з нічого вигулькує і в ніщо пірнає. Був і немає. А ще любить співати, але співає без слів, ляскає в долоні, регоче, плаче, кривляється, грає очима, бісики пускає, кує лихо, умишляє зле і любить з порядних людей робити дурнів. А ще перекидається в якогось мовби ж безневинного дідусика—ісусика, в подорожнього або й вовка чи філіна і тоді виє і ухкає так, що аж мороз по шкірі йде…
Завжди ходить без шапки, волосся зачісує наліво, а каптан застібує направо (по цій ознаці його можна легко впізнати), брів та вій у нього немає.
А ще всім капостить, збиває людей зі шляху, заводить їх в дрімучі хащі, лякає і ману напускає. Любить той лісовичок грати в карти з такою ж нечистю як і сам, і часто програє їй звірів, над якими він владарює.
Любить випити руської водки, живе із своїм сімейством (виявляється, він сімейний?) у дуплі старого дерева. Разом з перевертнями та іншою нечистю вважає день Воздвиження (27 серпня) своїм днем, зранку зганяє звірину в одне місце і влаштовує їй огляд. А на Єрофея (17 жовтня) особливо безчинствує та бешкетує — «дурить у лісах», колобродить, кричить, регоче так, що аж моторошно стає, ляскає в долоні, вигукуючи «Ага, ага!!!», ламає—трощикує дерева; безпричинно ганяє звірів, а тоді — набешкетувавшись за довгий день, — зникає. Того дня руські люди і носа не потикають до лісу — страшно.
Пригадаєш все це, Марія вже було заспокоїлась — кого нині злякаєш тим патріархально — дрімучим, хоч загалом і милим лісовичком — дідком чудернацьким, який любить влаштовувати цілі спектаклі. Хіба що хто лаючись — сварячись з серця вигукне: «А йди ти до дідька!»