Ярлик на князівство
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Українського фітосоціологічного центру
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Ярлик на князівство». Краткое содержание книги:
— Ти знову спиш, герр Йосипе, — доноситься у його спогади насмішкуватий голосок княгині. — Підняла тебе з ліжка, всадовила, а ти… спиш? Сидячи? Чого мовчиш, майн хер, мій любий. Ворушися! Хто за тебе буде виконувати твої подружні обов’язки? Та й спадкоємця, Йосипа, мені замовляв? Замовляв. А як же його спорудити без любові, га? Я такого фокуса ще не знаю. Та й знати не хочу. І спадкоємцем треба займатися і… і просто так… Я ж ще молода — молода — любов’ю хочу займатися. Це ж, між іншим, приємна робота. Найприємніша з тих, які я знаю.
— Що ж, почнемо знову, — зітхнув великий князь, — як монголи кажуть: хилитати юрту.
— Я навіть не думала, які мудрі монголи!
Але навіть займаючись «хилитанням юрти», себто виконанням подружніх обов’язків (принцеса верещала від задоволення чи не на всі кремлівські палати), його величність не переставав думати про головне, що його тоді проймало — час вже зайнятися перетворенням великого Московського князівства на Руське царство.
Йосип ІV Джугашвілі—Грозний.
Звучить.
Тож і пора було ним ставати. Якщо, звичайно, німецька принцеса в ранзі великої московської княгині не загонить його в гріб своєю невситимою любов’ю. Для початку треба створити свою оприччину і видати кожному опричнику мітлу з собачою головою. Таку, яку свого часу створив Іван Васильович. Чи ще й грізнішу. Для викорінення крамоли та невдоволених і запроваджувати самодержавну владу.
У такі ночі, коли він, виснажений, як вичавлений, виконанням подружніх обов’язків з трудом засинав, то йому незмінно снилося, що він уже став Іваном Грозним і перед ним не лише Русь тремтить Московська, а й ледь чи не увесь світ. Принаймні, Берлін так це вже точно.
І неодмінно на самому злеті найсолодшого сну просипався від знайомих уже стусанів — принцеса знову вимагала «хилитати юрту» — дались їй ті монголи!
— Мені нема коли… хилитати юрту, — пробував відхрещуватися від законних вимог принцеси. — У мене є більш важливіші справи.
— Овва!!. Що може бути важливішим за любовні утіхи? — дивувалася принцеса і від того гнівалась ще дужче.
— Бачиш, є такі… е-е… речі. Годі мені сидіти князем у Кремлі, бодай і в статусі великого. Пора царем ставати. Першим царем всія Русі — яким ото колись був Іван Грозний. А Московське князівство перетворювати на царство.
— А я… я тоді стану царицею?
— Але тільки тоді, як я стану царем.
— Любий мій князю, починай збирати руські землі — я дуже-дуже хочу стати царицею. Ах, ах, як це здорово звучить: цариця Марія! Таке і в найкращому сні не присніться!
— Щоб нам царями поставати, треба менше спати.
Але велика княгиня його вже не слухала. Навіть забула, що час уже було «хилитати юрту». І на те були свої причини.
Випадково вона дізналася і про іншу потаємну — поки що, — задумку великого князя. Якось після їхніх чергових забавок, розімлілий, подобрілий од жаги кохання, що все що в ньому нуртувала, князь раптом почав з нею ділитися своїми… Ну, скажімо, мріями. (А, може, не так з нею, як сам із собою розмовляв, ще і ще вивіряючи та зважуючи задумане, не раз і не двічі вимріяне). Тоді ж вона й почула од нього про його давню мрію. Замінити застарілі символи Московського князівства, його державний герб, що вже не відповідав — був переконаний князь, реаліям нового часу.
Досі таким символом на гербі виступали ведмеді — тварини поширені не лише на безмежних просторах Сибіру, а й навіть у лісах — все ще дрімучих, — Московії. Власне, ведмідь на задніх лапах, що в передніх тримає щит з літерами — плетиво слов’янської в’язі — «ВМК–2».
— Мене вже давно почали дратувати ці допотопні мішки на державному гербі князівства, — гарячкував князь, розмахуючи руками. — Це, будемо відвертими, символ патріархально — дрімучої Русі чи не домонгольського періоду. Сьогодні вони як анахронізм.
— Чому ж, — вирішила вона захистити байдужих їй ведмедів на державному гербі. — Це, мабуть, я точно не знаю, вікова традиція Русі? А традиції треба зберігати.
— Доти, доки вони не почнуть нас тягти назад, у минуле, яке воскрешати не варто.
Схопився, сів на постелі і заходився чухати — пхе, вульгарно, — свої волосаті груди.
— З косолапими мішками йти в майбутнє? Ні, потрібні нові символи, новий герб Русі за нового періоду.