Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»
- ISBN: 978-617-585-034-3
- Переводчик: Юрий Игоревич Андрухович
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича». Краткое содержание книги:
О спадання полуди, о вторгнення світла, о блаженна весно, о батьку…
Іноді батько відривався від Книги й виходив. Тоді я лишався з нею сам на сам, і вітер ішов її сторінками, й малюнки вставали.
І коли вітер отак тихо перегортав її сторінки, видуваючи з неї назовні кольори та фігури, трепет збігав колонами її тексту, випускаючи поміж літерами ключі ластівок та жайворів. Так, розсипаючись, відлітала сторінка за сторінкою — і м’яко всякала у краєвид, насичуючи його кольоровістю. Часом Книга засинала, і вітер роздував її лагідно, ніби столисткову троянду — вона розгорталася пелюстина по пелюстині, повіка за повікою, всі сліпі, оксамитові й заспані, криючи у своїй серцевині, на самому денці, лазурову зіницю, павину суть, галасливе гніздо колібрі.
Це було дуже давно. Тоді ще не було матері. Дні я проводив сам на сам із батьком у нашій, тоді ще завбільшки зі світ, кімнаті.
Призмоподібні кришталики, що звисали з люстри, наповнювали кімнату розсіяними кольорами, розбризканою по всіх куточках веселкою, й коли люстра оберталася на своїх ланцюгах, вся кімната пускалася в мандри фрагментами веселки — так, наче сфери сімох планет закручувалися навколо себе. Я любив стояти між батьковими ногами, обійнявши їх з обидвох боків, ніби колони. Іноді він писав листи. Я вилазив на стіл і захоплено спостерігав за викрутасами підпису, плутаними та виткими, мов колоратурні трелі. У шпалерах брунькувались усмішки, проступали очі, перевертом ходили фіґлі. Щоб розважити мене, батько пускав у веселковий простір мильні бульбашки з довгої соломки. Вони вдарялися до стін і лускали, залишаючи в повітрі свої барви.
Потім прийшла мати, і та колишня світла ідилія скінчилася. Заморочений материнськими пестощами, я забув про батька, а моє життя поточилося новою, інакшою колією, без див і свят, і я, можливо, назавжди забув би й про Книгу, коли б не та ніч і не той сон.
Якось я прокинувся темним зимовим світанням — під завалами пітьми глибоко внизу тліла понура зоря — і, маючи ще під повіками муравлисько розмитих фігур та знаків, почав невиразно і плутано, охоплений смутком і спізнілим жалем, марити вголос про стару втрачену Книгу.
Ніхто не розумів мене і, роздратований такою тупістю, я почав ще настирливіше дошкуляти батькам і в нестерпній гарячці доймати їх.
Босий, у самій лише нічній сорочині, я, тремтячи від збудження, перевернув усю батькову бібліотеку і, розчарований та злий, кинувся безпорадно описувати приголомшеній публіці ту неописувану річ, якій жодне слово і жоден образ, накреслений у повітрі моїм тремким витягнутим пальцем, не могли дорівнятися. Я весь час видихався у своїх жахливо заплутаних і суперечливих оповідях, тож плакав від безсилого розпачу.
Усі стояли наді мною безпорадно і знічено, соромлячися власного безсилля. У глибині душі вони усвідомлювали свою провину. Моя ґвалтовність, нетерплячий і загніваний тон моїх вимагань надали мені видимість правоти, перевагу добре вмотивованої претензії. Тож вони раз у раз підбігали з усілякими книжками, силкуючись утиснути їх мені в руки. Я обурено відкидав їх геть.
Одну з них, товстий і важезний фоліант, батько знову і знову підсовував мені з боязким намовлянням. Я відкрив її. То була Біблія. На її сторінках я побачив велику подорож тварин, що тяглися шляхами, розтікалися в поході далеким краєм, а також побачив небо, усе в ключах і лопотіннях, і велетенську перевернуту піраміду, далекий вершечок якої торкався Ковчега[94].
Я звів на батька сповнені докору очі.
«Ти знаєш, батьку, — заволав я, — ти добре знаєш, не крийся і не викручуйся! Ця книжка тебе викрила. Навіщо ти підсовуєш мені цей невдалий апокриф, тисячну копію, недолугий фальсифікат? Куди ти подів Книгу?».
Батько відвів очі.
Минули тижні, й моє збурення трохи спало й затихло. Проте видіння Книги й далі палало в моїй душі ясним вогнем — великий шелесткий Кодекс, розбурхана Біблія, сторінками якої йшов вітер, плюндруючи її, ніби величезну розсиписту троянду.
Батько, забачивши мене дещо спокійнішим, певного разу обережно підійшов і мовив тоном лагідної пропозиції: «По суті справи існують лише книжки. Книга — це міф, у який ми віримо замолоду, але із плином років перестаєш ставитися до неї поважно». Я вже тоді мав інше переконання, бо знав, що Книга є постулатом, що вона — завдання. На своїх плечах я вже відчував тягар великої місії. Я не сказав нічого, сповнений зневаги й запеклої похмурої гордині.
94
Йдеться про Ноїв Ковчег, який порятував у собі всі види тварин під час Потопу; «перевернута піраміда» в такому разі є швидше за все зображенням генеалогічного дерева тваринного роду, витоки якого знаходяться в Ковчезі.