Принцеса і королева, або Чорні та Зелені
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: Світ "Пісні льоду та вогню" #1
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Принцеса і королева, або Чорні та Зелені». Краткое содержание книги:
ПОПЕРЕДЖЕННЯ: немає жодного сенсу читати повість як окремий твір без знайомства зі світом «Пісні льоду та вогню». Конче необхідно ознайомитися хоча б з першим романом циклу, «Гра престолів», щоб розуміти місце дії та контекст подій.
Читачеві пропонується самодіяльний, некомерційний, не опублікований на папері переклад повісті на українську мову, зі значними елементами експериментальної літературної адаптації до наших східноєвропейських теренів. Багато географічних назв, титулів, елементів державності та побуту, ба навіть імен мають в цьому перекладі цілком українське звучання або колорит прилеглих і споріднених народів. Традиція такого перекладу Дж. Р.Р. Мартина була започаткована у роботі над романами «Гра престолів» і «Чвара королів», а також трьома додатковими повістями циклу, і продовжується нині повістю «Принцеса і королева».
Номери та назви розділів (умовні, за місцем подій) додані при перекладі. У оригінальному тексті поділ на розділи відсутній. Внесено також незначні композиційні зміни.
Переклад В.Бродового, грудень 2013 — січень 2014 р.
— Всі люди смертні, вбити можна кожного, — казав пан Гоберт Вишестраж, — але що далі робити з драконами?
Пан Тайлер Навхрест зазначив, що після заворушень у Король-Березі їм має вистачити Тессаріони, щоб відібрати в Раеніри Залізний Трон. Але князь Пик відповів на це, що перемозі не завадить підтримка Вермітора та Срібнокрилки. Марк Амброз хотів спершу взяти місто, а Білого та Громобоя позбавитися вже після перемоги. Але Ріхард Родин вважав такий задум за безчесний.
— Не можна спонукати людей проливати за тебе кров, а потім їх вбивати! — рішуче мовив згодний з ним Зухвалий Джон Розстан. — Байстрюцька підлота має загинути зараз. А опісля хай найвідважніші з нас сядуть на їхніх драконів і полетять на них у бій.
Ніхто у тому льосі не сумнівався, що пан Розстан каже про себе.
Хоча принца Даерона на тій раді не було, «Шпичаки» (під таким прізвиськом пізніше стали відомі змовники) не бажали діяти без його згоди та благословіння. Овейн Фосовей, господар Сидрівця, під покровом темряви пішов до принца, розбудив його і привів до льоху, де змовники розповіли йому про свій задум. Свого часу добросердий та м’який, зараз принц не вагався ані миті — коли князь Унвин Пик поклав перед Даероном накази про страту Грізного Гуго Громобоя та Ульфа Білого, він притиснув до них свою печатку радо і рішуче.
Та коли плетеш змови, то мусиш ретельно молитися, бо жоден людський задум ще не встояв перед примхою вишніх богів. За два дні по тому, якраз тоді, коли «Шпичаки» збиралися завдати удару, Гуркотень прокинувся посеред ночі від шалених криків та вереску. За міськими стінами палали табори, валки панцирних лицарів вдиралися до становиська з півночі та заходу і різали усіх, хто траплявся під руку, зусібіч летіли хмари стріл, а згори падав жахливий у своєму гніві дракон. Так почалася друга битва при Гуркотні.
Той дракон був Морський Серпанок, а наїзник його — Аддам Веларіон, який прагнув довести, що не всі байстрюки є зрадниками та перевертнями. Хіба міг він знайти кращий спосіб, ніж відібрати Гуркотень у Двох Зрадників, які своїми ницими діяннями заплямували і його ім’я теж? Співці кажуть, що пан Аддам спершу полетів з Король-Берега до Божого Ока, де сів на священному Острові Ликів і радився з зеленими людьми. Та слуга вченості мусить обмежувати себе лише тим, що відомо напевно. А напевно відомо те, що пан Аддам літав далеко і швидко, сідав у замках великих та малих панів, вірних королеві Раенірі, й зрештою зібрав собі з клаптиків таке-сяке військо.
У землях, що їх омиває велика річка Тризуб, вже сталося чимало битв і сутичок, і не лишилося ані села, ані містечка, з якого б війна не зібрала криваву данину… але Аддам Веларіон не знав спочинку, мав спритного язика і непохитну рішучість, та й річкове панство добре пам’ятало, яка жахлива доля спіткала Гуркотень у руках ворога. Доки пан Аддам наготувався рушати, за його спиною стояло майже чотири тисячі вояків.
Велике військо, яке таборувало під мурами Гуркотня, переважало нападників числом, але надто довго засиділося на одному місці. Послух слабшав, табором повзли хвороби; смерть князя Ормунда Вишестража лишила військо без очільника, а пани, які прагнули його заступити, так захопилися чварами поміж себе, що геть забули про справжнього ворога. Нічний наскок пана Аддама застукав їх зненацька. Вояки принца Даерона ще й втямити не встигли, що почалася битва, як ворог вже опинився серед табору і заходився рубати усіх, хто спросоння вибирався з наметів, сідлав коней, намагався вдягти броню чи застібнути паса з мечем.
Найбільш руйнівної шкоди, певно ж, завдав дракон. Знову і знову Серпанок пірнав з-під хмар донизу і поливав вогнем усе, що бачив на землі. Скоро палало вже кількасот наметів, серед них розкішні шовкові шатра пана Гоберта Вишестража, князя Унвина Пика і самого принца Даерона. Не уникнуло вогню і містечко — ті крамниці, майстерні, будинки та септи Гуркотня, які вціліли від першого погрому, тепер потопали у хвилях драконового полум’я.
Коли почався напад, Даерон Таргарієн спав у своєму наметі. Ульф Білий відсипався після вечірнього гульбища у корчмі «Хтивий борсук», яку обрав собі за помешкання. Грізний Гуго Громобій теж перебував у місті — кажучи точніше, у ліжку вдовиці одного лицаря, загиблого у першій битві.