Нестерпна легкість буття
- Автор: Кундера Милан
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Воліна Пасічна
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Нестерпна легкість буття». Краткое содержание книги:
Тим більше йому подобалося зберігати їй вірність.
Коли він зі своєю молодою коханкою лишається в кімнаті наодинці, вона часом піднімає голову від книжки й дивиться на нього допитливим поглядом.
— Про що ти думаєш? — питає вона.
Франц сидить у кріслі, звівши очі до стелі. Хоч би що він їй відповів, безсумнівно одне: він думає про Сабіну.
Коли він публікує статтю у фаховому журналі, його студентка є першим читачем, і їй страшенно хочеться подискутувати з ним на цю тему. Але він думає про те, що б сказала про цей текст Сабіна. Усе, що він робить, він робить заради Сабіни і робить так, щоб Сабіні це подобалось.
Це дуже невинна зрада, і вона точно скроєна на мірку Франца, який ніколи не наважився б скривдити свою студентку в окулярах. Культ Сабіни він плекає скоріше як релігію, а не як любов.
Втім, із теології цього віросповідання випливає, що його молода коханка була йому послана саме Сабіною. Тому поміж його земною і неземною любов’ю панує цілковитий мир. І якщо неземна любов має в собі (оскільки вона неземна) значну частку непояснимого і незрозумілого, (згадаймо словник незрозумілих слів, цей довгий список непорозумінь!), його земна любов заснована на справжньому розумінні.
Студентка набагато молодша за Сабіну, музична композиція її життя ледь накреслена, і вона із вдячністю включає в неї мотиви, які переймає від Франца. Франців Великий Марш є і її віросповіданням. Музика для неї, як і для нього, діонісійське сп’яніння. Вони часто ходять разом танцювати. Вони живуть по правді, і нічого з того, що вони роблять, ні для кого не повинно бути таємницею. Вони шукають товариства друзів, колег, студентів і незнайомих людей, люблять посиділи з ними випити, й порозмовляти. Часто ходять разом на екскурсії в Альпи. Франц нахиляється, дівчина вистрибує йому на спину, і він бігає з нею та ще й голосно вигукує довгий німецький вірш, якому в дитинстві його навчила мама. Дівчина сміється і, обхопивши його руками за шию, захоплюється його ногами, плечима й легенями.
І лише смисл тієї особливої симпатії, яку Франц відчуває до країни, окупованої російською імперією, залишається поза її увагою. На річницю вторгнення одне чеське товариство влаштовує в Женеві вечір спогадів. У залі мало людей. В оратора сиве, укладене перукарем волосся. Він виголошує довгу промову, від якої нудяться і тих кілька ентузіастів, що прийшли його послухати. Говорить він по-французькому без помилок, але зі страшним акцентом. Час від часу, щоб підкреслити свою думку, він піднімає вказівний палець, ніби погрожуючи присутнім.
Очкаста дівчина сидить поруч із Францом і ледве стримує позіхання. Зате Франц щасливо посміхається. Він дивиться на сивоволосого чоловіка, який йому симпатичний навіть з його дивним указівним пальцем. Йому здається, що цей чоловік — таємний посланець, ангел, що підтримує зв’язок між ним та його богинею. І він заплющує очі, як заплющував їх, перебуваючи з Сабіною в п’ятнадцяти європейських та одному американському готелях.
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
ДУША І ТІЛО
Тереза повернулась о пів на другу ночі, пройшла у ванну кімнату, надягла піжаму і лягла біля Томаша. Він спав. Вона нахилилася над його обличчям і, цілуючи, вловила в його волоссі дивний запах. Принюхалася до нього раз, тоді ще раз. Обнюхавши його, ніби пес, вона раптом зрозуміла: це був запах жіночого лона.
О шостій годині задзвонив будильник. Це був час Кареніна. Він прокидався набагато раніше, ніж вони, але турбувати їх не насмілювався. З нетерпінням чекав дзвінка, який давав йому право плигнути до них на постіль, топтатися по їхніх тілах і тицятися в них головою. Колись давно вони намагались опиратися цьому і скидали його з постелі, але він був настирніший і зрештою виборов свої права. Втім, останнім часом Тереза виявила, що їй приємно, коли Каренін запрошує її в новий день. Для нього хвилина пробудження була справжнім щастям: наївно, нерозумно він дивувався тому, що знову живе на світі, і щиро радів з цього. Натомість вона пробуджувалася без задоволення, мріючи продовжити ніч і не розплющувати очей. Зараз Каренін стояв у передпокої і дивився вгору на вішалку, де висів ошийник з поводком. Тереза застебнула йому на шиї ошийник, і вони разом пішли в магазин. Вона купила молока, хліба, масла і, як завжди, рогалик для нього. Назад він ішов поряд із нею і ніс рогалик у роті. Він гордо роззирався на всі боки і, мабуть, почувався дуже добре, коли люди звертали на нього увагу.