Тема для медитації

Юр перевів подих. Серце калатало, як навіжене. Запізнілий жах гарячою хвилею хлюпнув у скроні й застугонів у барабанних перетинках, виливаючись ув одне-єдине запитання: що це було? Відповіді він не знав. Те, що він допіру побачив, не вкладалося в рамки його розуміння. Він опустився на землю й обхопив голову руками. Серце помалу стишувало свій гін. Трохи посидівши, він глибоко відітхнув, а тоді підвівся й утомлено почвалав до хати.

Було вже далеко за полудень, і в передпокої стояла сутінь, бо сонце світило з причілка. Він зазирнув до мисника, потім понишпорив під столом, та так і не знайшов ящика із залізяччям, де мав бути брусок, терпуг і всякий інший струмент. Поникавши в кутках, він зайшов до світлиці й, зіп’явшись на лежанку, зазирнув на піч — баба давно її не топила, й на черіні валявся ріжний мотлох. Коли він одкинув квітчасте запинало, з-за комина потягло крейдою, холодною пилюгою і грушами, котрі хтозна одколи сохли на деку. Юр став на коліна й поцупив до себе побиту шашелями скриню; впершись ліктями у черінь, він підтяг її до краю й перехилив догори дном, — але замість брухту на лежанку з гуркотом вивалилося якесь пожовкле папіряччя, од котрого знялася ціла хмара куряви.

Він завмер. Грубі стоси машинопису, перев’язані шворками; теки з цупкого темного картону; фотокопії малого формату, які можна сховати до кишені; негативи в пластмасових коробках; тексти, переписані од руки в загальних зошитах... Забувши, навіщо він сюди прийшов, Юр опустився на лежанку, а тоді потяг до себе одну теку, другу — й увіччю замигтіли імена, імена, імена...