Російські казки

От клубочок котився, котився — і закотився просто в море: море розступилося, дорога відкрилася; дурень ступив раз і другий і опинився зі своїми проводирями на тому світі. Дивиться, а на покійному царевому батькові чорти до пекла дрова везуть й підганяють його залізними прутами.

— Стій! — закричав дурень.

Чорти підвели рогаті голови й питають:

— А чого тобі треба?

— Та мені треба двома словами перекинутися з цим покійником, на якому ви дрова возите.

— Бач, що надумав! Хіба є коли теревені правити! Так у нас у пеклі й вогонь погасне.

— Нічого, встигнете! Візьміть на зміну оцих двох бояр, ще швидше довезуть.

Чорти мерщій випрягли старого царя, а натомість двох бояр запрягли й повезли дрова в пекло. Каже дурень государевому батькові:

— Твій син, а наш государ, прислав мене до твоєї милості спитати, де колишня скарбниця захована?

— Скарбниця лежить у глибоких підвалах за кам’яними стінами; та суть не в тому, а скажи-но ти моєму синові: якщо він царством правитиме так само не по правді, як я правив, то й з ним те саме буде! Сам бачиш, як мене чорти замордували, до кісток спину й боки прошмагали. Візьми цю каблучку та віддай синові для більшої певності…

Тільки-но старий цар договорив це, а чорти вже назад їдуть:

— Вйо-вйо! Ич, яка пара добра! Дай нам ще раз на ній прокататися.

А бояри кричать дурневі:

— Змилуйся, не давай нас; забери, поки живі!

Чорти випрягли їх, і бояри повернулися з дурнем на білий світ. Приходять до царя; він поглянув і жахнувся: у тих бояр обличчя осунулись, очі витріщились, зі спини, з боків залізні прути стирчать.

— Що з вами скоїлося? — питає цар.

— Були ми на тому світі; побачив я, що на вашому покійному батьку чорти дрова везуть, зупинив їх і дав оцих двох бояр на зміну; поки я з вашим батьком говорив, чорти на них дрова возили.

— Що ж тобі батько наказав передати?

— Та велів сказати: якщо ваша величність правитимуть царством так само не по правді, як він правив, то з вами те саме буде. Ось і каблучку прислав для більшої певності.

— Не те кажеш! Де ж скарбниця лежить?

— А скарбниця в глибоких підвалах, за кам’яними стінами захована.

Мерщій покликали роту солдатів, почали кам’яні стіни ламати. Поламали, а за тими стінами стоять діжки зі сріблом та золотом — сума незчисленна!

— Спасибі тобі, братику, за службу! — каже цар дурневі. — Тільки вже не нагнівайся: якщо ти зумів на той світ сходити, то зумій дістати мені гусла-самограї; а не дістанеш, то мій меч — тобі голова з пліч!

Дурень пішов і заплакав.

— Чого, серце, плачеш? — питає в нього дружина.

— Як мені не плакати? Хоч скільки служи, а все головою накладеш! Посилає мене государ по гусла-самограї.

— Не журися, мій брат їх робить.

Дала йому клубочок, власноруч витканий рушник, наказала взяти з собою тих самих двох бояр, царських радників, і каже:

— Тепер ти підеш надовго-надовго: хоч би цар нічого злого не накоїв, на мою красу не спокусився! Піди-но ти в сад і виріж три лозинки.