Російські казки
- Автор: Російський народ
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-114-4
- Переводчик: Н. Ганжа
- Жанр: Народные сказки
Электронная книга - «Російські казки». Краткое содержание книги:
Для дітей середнього шкільного віку.
Дурень ліг і заснув. Уранці встає — уже все зроблено: міст такий, що рік дивитимешся — не надивишся! Цар покликав дурня до себе:
— Добра робота! Тепер зроби мені за одну ніч, щоб з обох боків моста росли яблуні, на тих яблунях висіли б стиглі яблучка, співали б птахи райські та нявкали котики морські; а не буде готове, то мій меч — тобі голова з пліч!
Пішов дурень, заплакав; біля дверей дружина зустрічає:
— Чого, серце, плачеш?
— Як мені не плакати! Государ наказав, щоб до завтра по обидва боки мосту яблуні росли, на тих яблунях стиглі яблучка висіли, співали б райські птахи та котики морські нявкали; а не буде зроблено — хоче стяти мені голову.
— Нічого, лягай спати; ранок мудріший за вечір.
Уранці встає дурень — уже все зроблено: яблука стигнуть, птахи співають, котики нявкають. Нарвав він яблук, поніс на тарелі государеві. Цар з’їв одне яблучко, з’їв друге й каже:
— Можна похвалити! Такої смакоти я ще ніколи не куштував! Ну, братику, коли ти такий хвацький, то сходи на той світ до мого батька покійного і запитай, де гроші сховані? А не зумієш сходити туди, пам’ятай: мій меч — тобі голова з пліч!
Знову йде дурень і плаче.
— Чого, серце моє, сльози ллєш? — питає його дружина.
— Як же мені не плакати! Посилає мене государ на той світ — спитати в його батька-покійника, де гроші сховані.
— Це ще не біда! Іди до царя й випроси собі у проводирі тих думних людей, які йому злі поради дають.
Цар дав йому двох бояр у проводирі, а дружина дістала клубочок:
— На, — каже, — куди клубочок покотиться, туди сміливо йди.
От клубочок котився, котився — і закотився просто в море: море розступилося, дорога відкрилася; дурень ступив раз і другий і опинився зі своїми проводирями на тому світі. Дивиться, а на покійному царевому батькові чорти до пекла дрова везуть й підганяють його залізними прутами.
— Стій! — закричав дурень.
Чорти підвели рогаті голови й питають:
— А чого тобі треба?
— Та мені треба двома словами перекинутися з цим покійником, на якому ви дрова возите.
— Бач, що надумав! Хіба є коли теревені правити! Так у нас у пеклі й вогонь погасне.
— Нічого, встигнете! Візьміть на зміну оцих двох бояр, ще швидше довезуть.
Чорти мерщій випрягли старого царя, а натомість двох бояр запрягли й повезли дрова в пекло. Каже дурень государевому батькові:
— Твій син, а наш государ, прислав мене до твоєї милості спитати, де колишня скарбниця захована?
— Скарбниця лежить у глибоких підвалах за кам’яними стінами; та суть не в тому, а скажи-но ти моєму синові: якщо він царством правитиме так само не по правді, як я правив, то й з ним те саме буде! Сам бачиш, як мене чорти замордували, до кісток спину й боки прошмагали. Візьми цю каблучку та віддай синові для більшої певності…
Тільки-но старий цар договорив це, а чорти вже назад їдуть:
— Вйо-вйо! Ич, яка пара добра! Дай нам ще раз на ній прокататися.
А бояри кричать дурневі:
— Змилуйся, не давай нас; забери, поки живі!
Чорти випрягли їх, і бояри повернулися з дурнем на білий світ. Приходять до царя; він поглянув і жахнувся: у тих бояр обличчя осунулись, очі витріщились, зі спини, з боків залізні прути стирчать.
— Що з вами скоїлося? — питає цар.
— Були ми на тому світі; побачив я, що на вашому покійному батьку чорти дрова везуть, зупинив їх і дав оцих двох бояр на зміну; поки я з вашим батьком говорив, чорти на них дрова возили.
— Що ж тобі батько наказав передати?
— Та велів сказати: якщо ваша величність правитимуть царством так само не по правді, як він правив, то з вами те саме буде. Ось і каблучку прислав для більшої певності.
— Не те кажеш! Де ж скарбниця лежить?
— А скарбниця в глибоких підвалах, за кам’яними стінами захована.
Мерщій покликали роту солдатів, почали кам’яні стіни ламати. Поламали, а за тими стінами стоять діжки зі сріблом та золотом — сума незчисленна!
— Спасибі тобі, братику, за службу! — каже цар дурневі. — Тільки вже не нагнівайся: якщо ти зумів на той світ сходити, то зумій дістати мені гусла-самограї; а не дістанеш, то мій меч — тобі голова з пліч!
Дурень пішов і заплакав.
— Чого, серце, плачеш? — питає в нього дружина.
— Як мені не плакати? Хоч скільки служи, а все головою накладеш! Посилає мене государ по гусла-самограї.
— Не журися, мій брат їх робить.
Дала йому клубочок, власноруч витканий рушник, наказала взяти з собою тих самих двох бояр, царських радників, і каже:
— Тепер ти підеш надовго-надовго: хоч би цар нічого злого не накоїв, на мою красу не спокусився! Піди-но ти в сад і виріж три лозинки.