Російські казки

Зібрались і поїхали.

Кощій Безсмертний додому повертається, під ним добрий кінь спотикається.

— Чого, голодна шкапо, спотикаєшся? Чи чуєш яку лиху пригоду?

— Іван-царевич приходив, Мар’ю Морівну з собою забрав.

— А чи можна їх наздогнати?

— Можна ячменю насіяти, почекати, поки він виросте, зжати-змолотити, пива наварити, доп’яну напитися, донехочу виспатися і тоді навздогін вирушати — і то встигнемо!

Кощій поскакав, догнав Івана-царевича:

— Я ж тобі казав, що не бачити тобі Мар’ї Морівни, як вух своїх!

Відняв її і повіз до себе.

Лишився Іван-царевич сам, поплакав-поплакав і знову повернувся по Мар’ю Морівну, тоді Кощія вдома не було.

— Їдьмо, Мар’є Морівно!

— Ой, Іване-царевичу! Він же ж дожене, тебе на шматки порубає.

— Хай порубає! Я без тебе жити не можу.

Зібрались і поїхали.

Кощій Безсмертний додому повертається, під ним добрий кінь спотикається.

— Чого ти спотикаєшся! Чи чуєш яку лиху пригоду?

— Іван-царевич приходив, Мар’ю Морівну з собою забрав.

Кощій поскакав, наздогнав Івана-царевича, порубав його на дрібні шматочки і склав у засмолену діжку; скріпив ту діжку залізними обручами і кинув у синє море, а Мар’ю Морівну до себе повіз.

У ту мить у зятів Івана-царевича срібло почорніло.

— Ой, — кажуть вони, — певно, біда сталася!

Орел кинувся у синє море, схопив і витяг діжку на берег, сокіл полетів по живу воду, а ворон — по-мертву. Злетілися всі троє в одному місці, роз били діжку, витягли шматки Івана-царевича, перемили і склали як треба. Ворон покропив мертвою водою — тіло зрослося, з’єдналося; сокіл покропив живою водою — Іван-царевич здригнувся, встав і каже:

— Ой, як я довго спав!

— Ще довше проспав би, якби не ми! — відповіли зяті. — Ходімо тепер до нас у гості.

— Ні, браття! Я піду шукати Мар’ю Морівну.

Приходить до неї і просить:

— Дізнайся в Кощія Безсмертного, де він дістав собі такого доброго коня.

От Мар’я Морівна вибрала слушну мить і стала в Кощія допитуватись. Кощій сказав:

— За тридев’ять земель, у тридесятому царстві, за вогняною річкою живе баба-яга; у неї є така кобила, на якій вона щодня навколо світу облітає. Багато в неї й інших гарних кобил; я в неї три дні пастухом був, жодної кобили не проґавив, за те баба-яга дала мені одне лоша.

— Як же ти через вогняну річку переправився?

— У мене є така хустина — як махну праворуч тричі, з’явиться високий-високий міст, і вогонь його не дістане!

Мар’я Морівна вислухала, переказала все Івану-царевичу, і хустину викрала та йому віддала.

Іван-царевич переправився через вогняну річку і пішов до баби-яги.

Довго йшов він не пивши, не ївши. Трапилась йому назустріч заморська птаха з малими дітками. Іван-царевич каже:

— З’їм-но одне пташеня.

— Не їж, Іване-царевичу! — просить заморська птаха. — Настане час, і я стану тобі у пригоді.

Пішов він далі; бачить у лісі вулик бджіл.

— Візьму-но я, — каже, — трохи меду.

Бджолина матка відгукується: