Помаранчева дівчинка

Що таке людина, Ґеорґу? Чого вона варта? Хіба ми не пил, що клубочиться землею, і розвівається навсібіч вітрами?

Доки я пишу ці рядки, телескоп Габбла рухається своєю орбітою навколо Землі. Він уже понад чотири місяці в космосі, і від кінця травня встиг надіслати чимало унікальних фотографій Всесвіту, того просторового огрому, з якого походимо і ми. Однак скоро з’ясувалось, що телескоп має серйозний виробничий недолік. Уже йдуть розмови про те, щоб послати до нього космічний човник з екіпажем, який відремонтував би несправність, щоб люди на Землі змогли ще глибше збагнути Всесвіт.

Ти знаєш, чим усе закінчилось? Чи вдалося полагодити телескоп Габбла?

Іноді я уявляю космічний телескоп Оком Всесвіту. Бо око, яке бачить геть увесь Всесвіт, справедливо можна назвати Оком Всесвіту. Розумієш, що я маю на увазі? Це сам Універсум спонукав до створення інструмента, унікальність якого годі осягнути. Телескоп Габбла — космічний орган зору.

Що ж це за казка, у якій ми живемо і в якій кожному з нас відпущена лише одна коротка мить? Можливо, одного чудового дня космічний телескоп допоможе нам глибше збагнути природу цієї казки? Хтозна, чи десь, поза галактиками, не знайдеться відповіді на запитання, що таке людина?

Здається, я досить часто вживав у своєму посланні слово «загадка». Спробу збагнути Всесвіт можна, мабуть, порівняти з грою в складанки, сенс якої полягає в складанні розмаїтих елементів у єдине ціле. Хоча не меншою мірою йдеться тут і про ментальну або ж духовну загадку, і тоді, можливо, відповідь на неї таїться у нас самих. Бо ми ж тут. Ми і є Всесвітом.