Людина дивиться в завтра
- Автор: Ляпунов Борис Валерианович
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Жанр: Детское образовательние
Электронная книга - «Людина дивиться в завтра». Краткое содержание книги:
Бронювання життєво важливих частин, розділення станції на відсіки, запасні прилади та деталі «замість тих, що вийшли з ладу, «збільшать термін служби супутника, дадуть змогу швидко ліквідувати залишки аварії, яка все ж може скоїтись при зустрічі з метеором.
Попервах доведеться будувати станції так, щоб при заданому обсязі вони мали найменшу поверхню. Єдине розв’язання цього завдання «куля. Кулеподібна конструкція буде до того ж і найміцніша.
Проте сферична станція найневигідніша з точки зору теплоізоляції. Що менша поверхня, то менше відходитиме тепла, і всередині станції поступово стане надзвичайно жарко. Можна було б створити для відведення тепла плаский тонкий радіатор і поставити його в холодку. На жаль, площа такого радіатора повинна бути дуже велика, отже, надто велика буде і його вага.
Регулювати температуру можна за допомогою двох фарб «чорної та білої. Чорна вбирає тепло і збільшує нагрівання, біла «відбиває промені. Тому затінений бік станції варт зробити чорним, а освітлений Сонцем «білим.
Хіміки підказують іще один вихід: скористатися полімерами, які змінюють свій колір залежно від підвищення температури. Покрити станцію шаром такої речовини «ось простий і надійний засіб регулювання температури.
Хімія допоможе також спростити будівництво позаземних споруд, створивши легкі, міцні, гнучкі оболонки. Тоді на орбіту надсилатимуть у невеликім контейнері оболонку та балон з газом, наприклад з гелієм. За атмосферою оболонка автоматично розгорнеться і наповниться газом.
Надувну станцію пропонують також зробити у формі колеса з циліндричною втулкою та спицями. А наповнити її повітрям.
Як будівельний матеріал, можливо, використають пінопласт, причому виготовляти й «спінювати» полімери зручніше не на Землі, а просто на орбіті.
Для будівництва позаземних станцій необхідно навчитися запускати ракетні кораблі так, щоб вони не загубилися в космічних просторах, а точно в призначений час вийшли на орбіту. Тут потрібна особлива точність.
Для сполучення орбітальних станцій із Землею пропонували чимало різних засобів «від снаряда, що набуває розгону в котушці соленоїда, до ракети.
Нещодавно зарубіжні інженери висловили ідею «застосувати з цією метою надзвукові літаки особливої конструкції. Для польоту в щільних шарах атмосфери їм стануть у пригоді крила. Тоді вдасться заощаджувати пальне «двигунові допомагатиме піднімальна сила. За межами щільної атмосфери апарат полетить уже як балістична ракета. При поверненні зі станції все відбудеться в зворотному порядку.
Велику роль у таких польотах відіграють точні метеорологічні зведення. Залежно від стану атмосфери «щільності, температури, швидкості вітру «можна визначити, до якої висоти доцільно летіти, користуючись піднімальною силою і застосовуючи звичайні авіаційні прилади.
Успішні запуски кораблів-супутників та космічних ракет наближають практичне розв’язання проблеми створення населених позаземних станцій. Які ж можливості відкриються перед нами, коли побіля Землі з’явиться Великий Супутник «станція з людьми?
Давно триває змагання людини з природою. Холод космічного простору І температури розжарених небесних тіл, тиски підземних надр і розрідження, майже подібні до заатмосферної порожнечі, «все це вже підвладне нам.
Штучне сонце може перетворити ніч на день. В лабораторії фізика спалахує блискавиця. Хіміки керують речовиною, створюючи те, чого немає в природі. Радіоактивний розпад, що триває тисячоліття, людина здійснює за мить.
Перелік завоювань науки і досягнень техніки можна було б продовжити. Спільними зусиллями теорія і досвід досягають успіхів. Та даються вони нелегко!
Щоб мати надвисокі тиски «в сотні тисяч атмосфер, потрібне дуже складне обладнання. І тільки маленький стрижень, тільки на порівняно короткий час вдається стиснути велетенською силою в умовах лабораторії.
Щоб досягти розрідження близько мільйонної та мільярдної частки атмосфери, доводиться вдаватись до різних хитрощів, створювати насоси глибокого вакууму «чудо конструкторської думки. В скляній трубці, з якої відкачують повітря, панує майже міжзоряна порожнеча.
З допомогою потоку частинок, розігнаних електричними силами, ми бомбардуємо атомне ядро, викликаючи перетворення елементів. Завдяки електронному мікроскопу ми зазираємо в невидимий для ока світ, а електронні годинники в радіолокаторі вимірюють найменші проміжки часу.