Матінка Макрина
- Автор: Денель Яцек
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-14-0
- Переводчик: Андрей Владимирович Бондарь
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Матінка Макрина». Краткое содержание книги:
Дивак — це м’яко кажучи: одні казали, що він пророк, другі — що диявол, а я скажу, що він диявольський пророк, хоч він і мій земляк, бо в Антошвінцях народився. Я з ним жодного разу не розмовляла, але мені його панотчик одного разу показав, коли він заходив до цукерні. Ми якраз їхали до однієї пані з товариства, коли панотчик постукав у вікно візниці й наказав зупинитися. Матінко, ви бачили? Ви бачили цього таргана в тютюновому сурдуті? Оцього — в ботфортах? Погляньте, матінко, він ген там, біля вікна сидить і цукорки їсть.
Я відсуваю заслінку, зиркаю: сидить. Великий ніс над цукорками звісив, оченятами з-за дротяних окулярів лупає, лисиною світить. Сурдут і справді тютюновий, з баракану[40], тільки біля коміра оксамитом обшитий — він вважав його, як казав панотчик, своїм мундиром, своїми духовними шатами — чи то сутаною, чи то офіцерською курткою, у якій він поведе на батьківщину загін поляків, преображених в ангелів. Ботфортів я не бачила, бо мені затуляв низ вітрини, але я вірю панотчику Єловицькому, що в нього на ногах були не звичайні чоботи, а саме ботфорти, як у справжнього драгуна. Це був отой їхній маестро? Той, що після шлюбу з дружиною-сновидою три ночі на цвинтарі провів і духів із труни викликав, аби в молодої родини все склалося? Той, який ще у Вільні проголошував, що жінки — це спільне добро, слід ними ділитись і робити взаємно доступними, через що його замкнули в божевільні й лікували від нешкідливої манії? Той, який приробивши до ботфортів остроги, вмів приборкати й підкорити собі грізного коня, бо, як він сказав, відкрив у ньому великого покаянного грішника та налаштував на відповідний тон, тобто переконав перед собою скоритися? Той, що повів за собою у прірву єресі стількох чоловіків і жінок, починаючи від Міцкевича й закінчуючи першим-ліпшим вихрестом? Коли він проповідував у Нотр-Дамі, мовляв, незабаром усі до Польщі повернуться, поет Славуцький[41], що вірші про мене складав, притьмом побіг до своєї господині, спакував скриню й відмовився від помешкання, бо він, преображений в ангела, зараз до Польщі, до Польщі поїде. Чи, може, полетить. І цей маестро, пройдисвіт, низенько звішує ніс над цукорками й, облизуючи пальці від цукрової пудри, не припиняє поїдати цукорки? Оце через нього вони всі за барки одне одного беруть і перевернути його не можуть? Я зачинила заслінку, Єловицький стукнув по будці й ми рушили далі.
*
Я йшла тим Парижем, немовби летіла вогняною колісницею, немовби мене огорнув стовп із диму та вогню, у славі — через місто Блудниці Вавилонської в безпечному сховку долоні своєї Господь Ісус Христос мене ніс. Від палацу до палацу, від редакції до редакції я каталась у блискучих каретах, серед поклонів, сідала собі в такий екіпаж, наче квочка на грядці, вмощувалася на тонкій шкурі, заслінку кінчиком пальця відсувала й дивилась у кришталеву шибку на цей світ, де навіть перша-ліпша перекупка бубликів була настільки багатою, що таких злиднів у нашому Любечі ми на брудних вулицях не могли собі дозволити.
Але я також збагнула, що те, що спрацьовувало у глушині під Мяделем, у Парижі не пройшло б. Уже письмакові з «Третього травня» щось неправильно розповіла, вже мене слова понесли, із Семашка я зробила нашого колишнього капелана, та ще й у Ковні, а не в Мінську… бо в деякі дні дірка в мозку особливо докучає і здається, що тоді чужі слова мені через вуста вилітають, а я силкуюся загнати їх назад, язиком у горлі замкнути, але не завжди це вдається… До того ж тут ще один молодий і люб’язний хлопчик записує, другий паночок питання за питанням кидає, обидва настільки зворушені, що аж тремтять усі, адже в такі моменти історія сама росте й де б це дурна Юлька могла її опанувати та приборкати? На щастя, через три дні написали про мене у французькому «Універсі», і там уже я все повкладала як слід.
Я відчувала, що в Парижі не було місця для другого необачного кроку, для другої помилки; я мусила собі їх усі повиставляти — від найбільших до найменших, як шахові фігури: тут князь, там цар, тут французькі чиновники, тут Міцкевич, тут Тов’янський, тут змартвихвстанці, кожен з яких інший і тягне в інший бік. А до кожної фігури прив’язана друга і третя: до Міцкевича — дружина, що непритомніє, а Тов’янський безбожним месмеризмом[42] повертає її до життя, а отже, до Міцкевича та його дружини прикріплений чудотворець Тов’янський, але ще одна єврейська княжна Дейблівна, про яку кажуть, мовляв, її маестро так довго Міцкевичу сватав, що вона дитину повила; а крім них наступні — і послідовники Тов’янського, і його противники, польські та французькі журнали, редактори, журналісти, їхні коханки, їхні товариші по зброї, матері їхніх товаришів по зброї, які сидять десь у маєточку під Гродно та шлють промоклі від сліз листи, — і невідомо, чиї вони тітки або двоюрідні сестри, на кого вони, якщо відповідним чином натиснути, можуть просьбу чи грозьбу наслати…
40
Баракан — щільна вовняна тканина.
41
Юліуш Словацький — польський поет і драматург, один із трьох національних поетів-пророків польської літератури. Народився в Кременці на Волині, де провів перші 12 років свого життя.
42
Месмеризм (тваринний магнетизм) — вчення німецького лікаря й астролога Фрідріха Месмера про наявність у людини особливої сили. Той, хто володіє цією силою, може впливати на думки й бажання іншого та навіть лікувати.