Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Матінка Макрина - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Матінка Макрина

Электронная книга - «Матінка Макрина». Краткое содержание книги:

Видатні містифікації, жертвами яких стають тисячі людей, навіть незгірш освічених і цілком статечних, — не винахід «епохи постправди». У матінки Макрини Мечиславської, святої мучениці за католицьку віру, запобігали ласки сановники й аристократи, вона мала аудієнції в Папи й зналася з Адамом Міцкевичем, про неї писали Юліуш Словацький та Станіслав Висп’янський. У книзі Яцека Денеля з переплетених монологів Макрини-Юльки постають різні версії однієї приватної історії, яка свідчить, що розмежувати побожність і глум, святість і божевілля іноді майже неможливо, а часто — просто нікому не потрібно. Ми ж завжди віримо в те, у що хочемо вірити.
1 ... 32 33 34 35 36 37 38 39 40 ... 128
Перейти на страницу:

Бував у нас іноді уніатський єпископ Полоцький Василь Лужинський — і він був віровідступником, але не таким, як той, що мені зуба кулаком вибив; він ніколи на нас ні руки, ні голосу не підняв, а на порозі питав: Як ся маєте? після чого вислуховував список наших імен і, виходячи, додавав із таким великим соромом, що його ледь було чути, а в очах його сльози бриніли: Бувайте здорові. Семашко, розгніваний на його християнство, що не хоче до наших мук нових додавати, очорнив його перед імператором як божевільного, і відтоді ми його більше не бачили. Вся влада над нами належала тут протопопу Вєрьовкіну, Івану Вєрьовкіну, якого завжди можна було впізнати з того, що він ходив вічно п’яний, а в руці носив мотузку зі страшними вузлами, якою нас шмагав. Це він наказав нам спочатку перетворити монастир на Спасі на тимчасову резиденцію єпископа-відступника Семашка, а потім зрівняти Лису гору із землею та вимурувати для того самого закам’янілого грішника палац.

Притягнувши тоді з василіянського монастиря на Спас увесь реманент, ми вимели кожну порошинку з колишніх чернечих келій, перетворили їх на почесну резиденцію єпископа-відступника, якому тепер проста і скромна, ледь побілена василіянська келія здавалася негідною його царських багатств. А коли вже занесли в його палати скрині, шафи, золочені меблі, порцеляну і срібне начиння, нас погнали на каторгу. Кажуть, що віра й гори двигає, а ми вірою — бо ж сил у нас зовсім було катма — гору мусили зруйнувати аж до основ. Можливо, від страху, що з кайлами в руках могли би розпочати бунт, нам наказали розбивати суцільний камінь іншим камінням: бувало, що й десять разів треба було у скалу лупнути, поки вона тріскала. У нас уже тоді були не руки, а скривавлені, знесилені, обтягнуті сухою й потрісканою шкірою, страшенно набряклі цурпалки, що вилазили із суглобів. Від напруги на наших головах і шиях з’являлися пухлини та карбункули, але і вночі не вдавалося відпочити, бо для помешкання нам виділили такий малий підвал, що ми не могли там усі лягти, а тільки, впираючись одна в одну скривавленими від ударів плечима, трохи дрімали, і щоразу нас будили крики або п’яних наглядачів, або котроїсь із нас, до якої денні муки повертались уві сні. І щоранку ми тремтіли від того, що, можливо, уже цього вечора не всі до тюрми повернемось, бо теж мерли як мухи. Тіла без жодного пошанівку кидали на тачки, як мішки з піском, і вивозили невідомо куди, можливо, на якийсь смітник, а нас відганяли, збиткуючись: Погляньте, як їх Господь Бог покарав за те, що вони святої віри православної не прийняли! І на вас гнів Господній прийде, і для вас настане час відплати! А тіло нашої любої сестрички, сиве від пилу, синє від мертвоти, хилиталося на тачках.

Упродовж ледь не тижня трійко впали під величезними цебрами з вапном, яке вони мусили затягувати лебідкою, до того ж протопоп Вєрьовкін, зловісно сміючись, спеціально наказав, що тільки одній сестрі дозволено тягнути цебро, а жодна інша не має права бодай кінчиком пальця торкнутися линви — а тому, слабнучи від жахливої напруги, одна за другою вони, врешті-решт, випускали лебідку, а цебра падали їм на голову, як пекельні млини, розбиваючи її, наче яєчну шкаралупу, так що вони зовсім без болю конали. Перша — Розалія Ільґоцька, друга — Ґертруда Сеціцька, третя — Непомуцена Лауданська. Одна мить — і довгі багряні шнури плямили вапняну білизну муру, звиваючись від землі й аж до піддашшя. Ще багато днів ці криваві шрами на єпископському палаці нагадували нам про наших замучених сестричок.

Після цебер прийшла черга глини, бо глину ми копали для цього будівництва, спускаючись щоразу глибше й глибше, аж раптом вона пішла тріщиною над нами — і що гучніше ми попереджали москалів про небезпеку, то сильніше вони нас заганяли в яму з криком: Далі, далі, хай вас поховає, а один навіть зареготав: Такого падла, як ви, свята російська земля не прийме!, але вона прийняла, ох, прийняла, і поховала сестричок наших. А перша, тобто з тими четверта, була Євфимія Ґужинська, друга, тобто з тими п’ята, — Клементина Жебровська, третя, тобто з тими шоста, — Катерина Корицька, четверта, тобто з тими сьома, — Єлизавета Тизенгаузівна, п’ята, тобто з тими восьма, — Ірена Квінтівна.

1 ... 32 33 34 35 36 37 38 39 40 ... 128
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)