Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.

Зустріч Заходу і Сходу роман ілюструє шляхом використання типової пікарескної схеми: антигерой Лобек вирушає у «великий світ» ФРН шукати роботу і стає воссі, що дозволяє йому співставляти свій досвід Сходу і Заходу з дещо відчуженої позиції сучасного Симпліцисимуса. Захід відкривається Лобеку як опосередкований мас-медіа кітчевий ландшафт. Центром цього гомогенізованого й безликого раю є конференційна споруда «зі скла і сталі», де відбувається семінар фірми з продажу кімнатних фонтанів «Панта Райн», — наскрізь семіотизований і театралізований простір реалізації ідеології вільного ринку — реклами. Ідеальний актор цієї системи — директор Болдінґер — не має віку, його тіло (як і життя) — штучне, перетворене на суцільну площину репрезентації: засмага, одяг, постава, рухи, маршрут, погляд підпорядковані функції виражати суму значень «вдалий підприємець»: «шеф — здогадався я (…) з того, як він з’явився на сцені». Пізніше, ставши успішним співробітником «Панта Райн», Лобек сам говоритиме про себе: «Ранок за ранком… я виходив зі своєї квартири, схожий на когось іншого: костюм, течка, погляд».

Сцена тренінґу, який веде «режисер» Штрювер, засвідчує, що вся система організованої симуляції базується на ритуалах та ефекті невпинної седиментації (стиранні витоків): попри те, що тренінґ проводиться за минулорічною схемою, ніхто з учасників не спроможний правильно виконати завдання — розіграти сценку спілкування з клієнтом. Ідеться про суб’єктів ринкової ідеології, які у своєму житті постійно абстрагуються в ролі аґентів цієї ідеології, проте здійснити на тренінґу абстрагування у квадраті — стати знаком своєї функції, симулякром — вони, вочевидь, не спроможні. Звідси заїкання, шпортання та інші тілесні прояви, що сигналізують про невитравлені рештки людського у семіотичній подобі аґентів. Крім того учасники навчальних вистав приречені на невдачу самою позицією «режисера», що заважає їм грати, повсякчас демонструючи їхню некомпетентність. Система інтерпелює своїх членів як «завжди-вже-винних» (Альтюссер), вказуючи на витіснене — несеміотизований залишок у вигляді тіла, смертності, бажання, тривоги тощо, які маркуються як непристойність чи перверзія, що в свою чергу перетворюється на бренд. Таким чином головні носії ринкової ідеології — рекламні аґенти — постають її головними жертвами-споживачами, що мають не лише формувати у клієнта фетишистське бажання товару, а й самі бажати його — нарцисично жадати себе у формі товару-аґента, що виключає можливість прямого контакту з Іншим.