Дім у Бейтінг Голлов
- Автор: Махно Василь
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-162-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дім у Бейтінг Голлов». Краткое содержание книги:
Розбалакалися, і пожежівські розповіли про сироту, яка випала з циганського воза. Але чи циганка вона, чи то її цигани вкрали - не знали. До Митниці Титєна їхала на Митровій фірі. Везла з собою невелику скриню: кілька спідниць, кабат, камізельку, сорочки й простирадло з пошевками. І везла важку, мов її скриня, тугу на серці та витирала гіркі зелені сльози під очима. Не лежало її серце до Митра. Повінчав їх священик Мицович. Під час вінчання висіли у повітрі над головами молодих золоті корони, що їх тримали дружба з дружкою, яким в’янули руки. І першої ночі тремтіла шістнадцятирічна Титєна перед тим, як лягти з чоловіком на білі перини і подушки. Відіб’є їй охоту Митровий кашель і хрип легенів. А коли носитимуть її до берегів Джуринки інші хлопи і накидатимуться на її тютюнове тіло, то Митро скреготатиме зубами. Битиме її циганське поріддя, але не виб’є ніколи з неї нелюбові до себе. Так вони жили, аж поки Митро не став червоноармійцем.
Відколи Онуфрій записався до стрибків, Титєна кожної ночі слухала, як по вишці ходять миші. Вони перебігали з одного кута в інший, або нипали, тереблячи перетрухлу солому, якою було покрито хату. У хліві ялівка била одним рогом об жолоб, бо другий -загубила ще вліті. Ялівку Титєна випросила у німців: відступаючи, німаки вже виводили її з обори. Титєна тоді впала на коліна в березневе болото і по-німецькому просила офіцера залишити їй худібку, бо, казала, що має малу дитину, яка не вижиє без молока. Титєнина дівчинка невдовзі померла, а ялівка залишилася на господарстві.
Титєні було за тридцять. Чи то циганська, чи турецька кров у її жилах приманювала чоловіків, та казали їй хлопи: «Ви, Титєно, як паперівка в серпни».
Онуфрій був від Митра, а у 1943 році народилася дівчинка, про яку ціле село казало, що то від Николи Короля. Але дівчинка померла, а Николу теж, як Митра, забрали до армії. Титєна залишилася з Онуфрієм і врятованою від німців ялівкою. За німців, коли на фільварок скликали від кожної хати працівника, мнєцкаласє Титєна з рудим німцем на панських перинах, бо взяв її німець за кухарку. Відпускав лише кілька разів на тиждень, бо мусіла доглянути Онуфрія, який ночував по сусідах або пропадав на Джуринці. Рудого німця відкликали до Чорткова, і Титєна повернулася з фільварку додому. В жнива пішла була вночі на Джуринку прати. Підіткнула спідницю, а перучи, нагиналася до води так, що білі литки відбивалися у течії, як дві смуги срібла. Того вечора з поля повертав фірою Никола Король. Побачивши те срібло, зіскочив з фіри і біг до Титєни, скаламутивши воду, біг по білій білизні, викрученій і поскладеній на гладких плитках. Мусіла і на другий день йти прати на те саме місце.
У грудні приїхав до Митниці гарнізон.
Розквартирувався на горбі, в мурованій читальні з великою залою для забав і кількома кімнатами, в яких поміщалося двадцятеро або тридцятеро солдатів. Із району, з Білобожниці, внадився оперуповноважений капітан Семьон Каплунов, і до сільради почали викликати всіх, кого не забрали до Червоної армії за станом здоров’я чи віком. Голова сільської ради Іван Тимиляк посилав десятників, щоби ті викликали за списками чоловіків і хлопців, бо формувалися трудові загони на Донбас. Люди йшли до сільради неохоче. Покликали навіть Митришиного сусіда одноокого Панька, якому казали «Штурк Панька в око». Каплунов подивився на Панька і записав його десятником.
Коли Титєна знайшла коло порога записку, в якій повстанці закликали стрибків не служити московській владі, а на брамі прочитала виписане білою фарбою - «Смерть московсько-жидівській комуні», то записку спалила у кухні, а напис затерла сусідовим тиблем.