Борва мечів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #3
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Борва мечів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: вересень 2013—грудень 2014 рр.
Перша редакція, виправлена: 21 лютого 2015 р.
Четверо майстрів-вогнечарників створили у повітрі звірів з живого вогню, які дерли один одного кігтями та зубами; челядь розносила полумиски гарячої винної юшки з яловичини, підсолодженої медом, приправленої мигдалем та шматочками каплуна. До палати забігли музики на дибах, вчені собаки, ковтачі мечів, а за ними внесли горошок з маслом, подрібнені горіхи, м’ясо лебедів, тушковане у підливці з шапраном та бросквинами.
— О боги, тільки не лебеді, — пробурмотів Тиріон, пригадавши вечерю з сестрою напередодні битви.
Жонглер тримав у повітрі шалений вихор з півдесятка мечів та сокир, а стольники несли до столів кров’янку, що бризкала гарячим салом. Тиріон подумав, що жарт вийшов непоганий, хоча і не з найвитонченіших.
Ражаки знову засурмили у свої срібні сурми.
— Наступним заспіває за золоту лютню, — скричав один, — шановний Гальєн з Кия!
Гальєн був дебелий чолов’яга, мав груди, як барило, чорну бороду, лису голову і гримливий голос, що заповнив кожен кут престольної палати. Разом з ним грали аж шестеро музик.
— Вельможні панове та прекрасні панії, — оголосив він, — сього вечора я заспіваю вам лише одну пісню — про спасіння держави у битві на Чорноводі.
Тамбурин почав вибивати повільний зловісний лад.
— У башті високій не змежує очі, — почав Гальєн, — князь темний у думі, чорнішій від ночі.
— О, в думі тяжкій, що чорніша від ночі! — підхопили музики хором. До співу додалася сопілка.
— Він заздрістю повниться, прагне свавілля. І хилиться чара отруйного зілля, — виспівував Гальєн. — «Мій брат, не абихто, корону носив!» — до відьми-дружини злий князь голосив. — «Що він собі мав, те все буде моє! А син короля у в’язниці згниє!»
— Юнак-золотії-кучері згниє! — підносили голоси музики; заграли скрипка та цимбали.
— Якщо знову зроблюся Правицею, негайно повішу всіх співців, — мовив Тиріон трохи гучніше, ніж було варто.
Пані Леонета весело засміялася поруч, а пан Гарлан нахилився ближче і мовив:
— Велике звитяжство лишається таким, навіть якщо не оспіване у піснях.
— Князь темний зібрав чорні сили під руку, щоб в душах людей оселити розпуку. Жадаючи крові, мечі заблищали…
— …і бідному карлику носа відтяли, — закінчив Тиріон.
Пані Леонета захихотіла.
— Чи не варто вам, мосьпане, стати співцем? Ви римували б незгірш цього Гальєна, запевняю вас.
— Е ні, пані дружино, — заперечив пан Гарлан. — Ласкавий пан Ланістер народився вчиняти великі звитяги, а не співати про них. Якби не його ланцюг та шал-вогонь, ворог перетнув би річку. А якби Тиріонові дикуни не повбивали майже усіх Станісових розвідників, ми б не застукали його зненацька.
Його вдячні слова неабияк розчулили Тиріона і подарували трохи розради, без якої пережити нескінченне виття Гальєна про мужність короля-хлопчака та його золотої королеви-матінки було б нелегко.
— Вона цього ніколи не робила! — зненацька стрілила Санса.
— Не вірте тому, що чуєте у піснях, пані дружино, — порадив Тиріон і махнув чашникові, щоб наливав.
Скоро за високими вікнами запанувала ніч, а Гальєн співав і співав. Його пісня містила сімдесят сім колін, та здавалося, що їх не менше тисячі. «Кожному гостю в палаті — окремо.» Протягом останніх двадцяти Тиріон безперервно пив, аби уникнути спокуси запхати собі у вуха гриби. Коли співець нарешті скінчив та відкланявся, деякі гості були вже такі п’яні, що самі мимоволі склали неабияку розвагу для решти. Великий маестер Пицель заснув, поки у палаті крутилися і вигиналися танцівниці з Літніх островів у вбраннях з яскравого пір’я та шовку, схожого на пасма диму. Коли подавали крученики з оленятини, набиті зрілим блакитним сиром, один з лицарів князя Рябина пхнув ножем котрогось із дорнійців. Золотокирейники потягли обох геть: одного гнити у цюпі, іншого — до маестра Балабара латати дірку від ножа.
Тиріон мляво колупав холодець із дикого вепра, присмачений корицею, гвоздикою, цукром та мигдалевим молоком, аж раптом на ноги скочив сам король Джофрі.
— А приведіть-но сюди моїх королівських герцівників! — заволав він, ляскаючи долонями. Язик йому добряче плутався од випитого вина.
«Ого! Мій небіж чи не п’яніший від мене» — подумав Тиріон, поки золотокирейники відчиняли великі двері унизу палати. Коли пара вершників в’їхала біч-обіч до палати, зі свого місця він побачив лише верхівки двох смугастих списів. Услід за ними проходом посередині до короля покотилася хвиля сміху. «Напевне, там хтось верхи на малих муциках» — вирішив Тиріон… а потім побачив вершників цілком.